Джорджіа Мелоні

 

Нова залізна леді Європи!

Джорджіа Мелоні вже кілька років очолює Італію і поступово перетворюється на одну з найпомітніших фігур європейської політики. Її часто порівнюють

із Маргарет Тетчер — і не випадково. Твердість у питаннях суверенітету, міграції та національних інтересів зробила італійську прем’єрку символом нового консервативного курсу.

1. Мелоні і Тетчер: спільне і різне

Маргарет Тетчер прийшла до влади в хаотичній Великій Британії кінця 1970-х і стала символом рішучості: «Леді не повертає». Вона ламала профспілки, приватизувала держпідприємства, знижувала роль держави і твердо стояла на боці Заходу в холодній війні.

Джорджіа Мелоні — перша жінка на посаді прем’єра Італії — теж увійшла в історію на тлі політичної турбулентності. Її партія «Брати Італії» виграла вибори 2022 року на хвилі втоми від міграційної кризи, економічних проблем і слабкості попередніх урядів. Як і Тетчер, Мелоні підкреслює цінності: сім’я, нація, християнська ідентичність, відповільність. Вона атлантистка, підтримує Україну проти російської агресії і прагне зміцнити позиції Італії в Європі та світі.

Спільне — стиль лідерства: непохитність, готовність іти проти течії, ставка на результати, а не на красиві заяви. Обидві жінки стали об’єктами різкої критики зліва, але з часом здобули повагу навіть серед частини опонентів завдяки стабільності й прагматизму.

Різниця суттєва. Тетчер була класичною ліберальною консерваторкою: менше держави, більше ринку, індивідуальна свобода. Мелоні ближча до націонал-консерватизму середземноморського типу. Вона активніше використовує державу (зокрема «золоту владу» для захисту стратегічних активів), більше говорить про ідентичність і суверенітет, ніж про чистий ринковий фундаменталізм. Якщо Тетчер воювала з профспілками і радянською системою, Мелоні воює з неконтрольованою міграцією і бюрократією Брюсселя, залишаючись при цьому всередині європейських інституцій.

Коротко: обидві — сильні жінки-лідери, які не бояться конфліктів. Але Мелоні — це «залізна леді» XXI століття: більш національна, менш ідеологічно ліберальна і значно більше зосереджена на кордонах.

2. Мелоні і мігранти: жорстка лінія в світлі останніх подій

Міграція залишається центральною темою уряду Джорджіа Мелоні. З 2022 року вона системно скорочувала морські прибуття через угоди з Тунісом і Лівією, посилення контролю та співпрацю з ЄС. У певні періоди цифри падали значно порівняно з піковими роками.

Ключовий експеримент — протокол з Албанією 2023 року. Італія створила центри в Шенджині та Г’ядері для розгляду заяв про притулок поза територією ЄС. Попри судові блокування, у листопаді 2025-го Мелоні разом з албанським прем’єром Еді Рамою заявила, що схема продовжиться і запрацює повноцінно після введення нового європейського пакту про міграцію (очікується з середини 2026-го). «Багато хто намагався заблокувати, але ми рішучі, бо цей механізм може змінити всю парадигму», — наголосила вона.

У лютому 2026 року кабінет схвалив законопроект про «морську блокаду». Влада може забороняти суднам вхід у територіальні води Італії на строк до 30 днів (з можливістю продовження до шести місяців) у разі «серйозної загрози громадському порядку чи національній безпеці» або масового напливу. Порушників чекають штрафи до 50 000 євро, а за повторні порушення — конфіскація суден. Ці заходи спрямовані передусім на гуманітарні кораблі НУО, які, на думку уряду, стимулюють нелегальні переправи. Перехоплених мігрантів можна направляти до третіх країн, з якими Італія має угоди (зокрема Албанія).

Жовтень 2026-го приніс нові кроки. На полях Європейської ради Мелоні разом із прем’єрами Данії та Нідерландів організувала зустріч 18 країн. Вона вимагала високої пильності на зовнішніх кордонах (з огляду на події в Сеуті) і перегляду європейського законодавства для ефективнішого затримання та повернення нерегулярних мігрантів. Також лунали заклики до можливості тимчасово призупиняти процедури притулку в кризових ситуаціях.

Паралельно уряд пов’язує міграцію з питаннями внутрішньої безпеки. Після масових заворушень у Мілані та інших містах у середині жовтня 2026 року (де, за словами Мелоні, майже половина із 330 затриманих була іноземного походження) кабінет затвердив декрет. До Мілана додатково направили 500 військових у рамках операції «Безпечні вулиці» (вони працюватимуть разом із поліцією і карабінерами до кінця року). Введено новий злочин — «насильницька участь у демонстрації»: до п’яти років ув’язнення і штрафи до 20 000 євро. Батьки неповнолітніх несуть фінансову відповідальність за шкоду, завдану їхніми дітьми. Мелоні прямо заявила: «Руйнувати і красти — це не протест, а злочин, і відповідь держави має бути твердою».

Критики говорять про надмірну жорсткість і ризики для прав людини. Прихильники — що Італія як фронтова країна більше не може бути єдиною «точкою входу» для всієї Європи, а контроль кордонів і громадського порядку — взаємопов’язані. Мелоні зробила жорстку міграційну політику мейнстримом: те, що раніше вважали «крайнім правим», сьогодні обговорюють навіть у центристських і лівих урядах Європи.

3. Мелоні і Трамп: від «шепітника» до публічних суперечок

Спочатку все виглядало ідеально. Мелоні була єдиною європейською лідеркою на інавгурації Трампа в січні 2025-го. Їх єднали позиції щодо міграції, критики «воукізму» і національного суверенітету. Її навіть називали «Трамп-шепітником» — людиною, яка могла б бути мостом між Вашингтоном і Брюсселем.

Потім почалися розбіжності. Конфлікт навколо Ірану, критика Трампом Папи Лева XIV, відмова Італії беззастережно надавати бази для певних операцій — і відносини охололи. У червні 2026-го на саміті G7 Трамп заявив італійським ЗМІ, що Мелоні «благала» його про спільне фото. Мелоні відреагувала жорстко: заяви Трампа — «повна вигадка», «ні я, ні Італія ніколи не благаємо». Вона додала, що шкода, коли президент США не виявляє такої ж рішучості щодо ворогів Заходу. Міністр закордонних справ Італії навіть скасував візит до США.

Пізніше Трамп називав її «хорошою людиною», але критикував за недостатню підтримку в іранському питанні. Мелоні зі свого боку визнавала, що очікувала простіших відносин через ідеологічну близькість, але «все пішло інакше».

Для Мелоні це виявилося навіть політично корисним: відстань від Трампа зміцнила її позиції вдома, де американський президент не надто популярний, і показала, що вона захищає національну гідність, а не сліпо слідує за Вашингтоном.

Висновок

Джорджа Мелоні — не копія Тетчер, а сучасна версія сильного консервативного лідера. Вона довела, що можна бути жорсткою щодо міграції, залишатися в ЄС і НАТО, підтримувати Україну і водночас відстоювати інтереси своєї країни навіть перед сильними союзниками. У світі, де міграційна криза, енергетична залежність і геополітична нестабільність тільки загострюються, її стиль — один із небагатьох прикладів реальної, а не декларативної політики.

Чи стане вона новою «залізною леді» Європи надовго? Поки що Мелоні демонструє головне: леді не здається.