Вибори в Україні

 

Як мають змінитися вибори в Україні: досвід США, Європи та проект електронного голосування

Вступ. Чи можна зробити вибори сучаснішими?

Вибори — це механізм, за допомогою якого громадяни визначають, хто керуватиме державою. Але чи обов’язково у XXI столітті мільйонам людей збиратися на виборчих дільницях,

стояти в чергах, заповнювати паперові бюлетені й чекати на підрахунок голосів?

Сьогодні люди через інтернет керують банківськими рахунками, сплачують податки, підписують документи, отримують державні послуги й укладають договори. Чому ж голосування не можна організувати так само зручно?

Водночас вибори — не звичайна банківська операція. Тут потрібно гарантувати не лише правильність підрахунку, а й вільне волевиявлення громадян, таємницю голосування, захист від підкупу, примусу, підроблення та зовнішнього втручання.

Тому варто вивчити досвід інших країн і запропонувати власну модель реформи для України.

1. Як технічно проводять вибори у США та інших країнах

США: паперові бюлетені, голосування поштою та електронні сканери

Американська виборча система децентралізована. Вибори організовують органи штатів і місцеві виборчі адміністрації, а єдиного способу голосування для всієї країни немає.

У США застосовують кілька способів голосування:

• особисто на виборчій дільниці;

• достроково, якщо це дозволяє законодавство відповідного штату;

• поштою — за правилами конкретного штату;

• за допомогою паперових бюлетенів, які можуть підраховувати вручну або сканувати спеціальними пристроями.

У багатьох випадках виборець позначає паперовий бюлетень, а електронна техніка допомагає його підрахувати. Після виборів можуть проводитися аудити, під час яких результати машинного підрахунку перевіряють за паперовими бюлетенями.

Особливо цікавий механізм поштового голосування. Виборець отримує бюлетень, заповнює його та повертає у встановленому порядку. Виборчі органи перевіряють передбачені законом ідентифікаційні дані або підпис на зовнішньому конверті. Сам бюлетень відокремлюють від інформації про виборця, щоб під час підрахунку не можна було встановити, за кого він проголосував.

Отже, перевірка особи та підрахунок голосу — це дві різні процедури.

Німеччина: таємне голосування та можливість голосувати поштою

У Німеччині основним способом залишається голосування паперовими бюлетенями на виборчих дільницях. Водночас виборці, які мають право голосу, можуть скористатися поштовим голосуванням за встановленою процедурою. Для цього не обов’язково перебувати в Німеччині в день виборів: тимчасово відсутні громадяни також можуть подати відповідну заяву.

Це важливий приклад для України, адже значна кількість українців перебуває за кордоном. Для участі у виборах не завжди потрібно фізично приїжджати до країни, хоча дистанційне голосування можна організувати різними способами.

Австралія: обов’язкова участь у виборах

Австралія демонструє іншу цікаву модель — обов’язкове голосування на федеральних виборах.

Виборець має виконати встановлений законом обов’язок щодо участі у виборах. За невиконання цього обов’язку без поважної причини можуть наставати передбачені законом наслідки.

Крім того, в Австралії застосовують преференційне голосування: виборець може вказати порядок своїх уподобань щодо кандидатів. Це відрізняється від системи, у якій потрібно вибрати лише одного кандидата.

Для України цей досвід цікавий з двох причин: можна обговорювати обов’язковість участі у виборах, а також можливість удосконалити спосіб вираження виборчих уподобань.

Естонія: голосування через інтернет

Найближчим до ідеї електронних виборів є досвід Естонії. Країна проводить загальнонаціональне інтернет-голосування з 2005 року.

Виборець може проголосувати через спеціальний застосунок, використовуючи електронну ідентифікацію, наприклад ID-картку, Mobile-ID або Smart-ID.

Процедура передбачає такі етапи:

1. Система перевіряє особу виборця та його право голосу.

2. Виборець обирає кандидата.

3. Бюлетень шифрується.

4. Виборець підтверджує свій вибір цифровим підписом.

5. Система реєструє отриманий голос.

6. Після завершення голосування ідентифікаційні дані відокремлюють від бюлетенів, які підлягають підрахунку.

7. Проводять перевірки цілісності та правильності підрахунку.

В Естонії виборець може голосувати через інтернет повторно протягом визначеного періоду. Враховується останній електронний голос. Якщо людина також голосує паперовим бюлетенем на дільниці, паперовий голос має перевагу.

Цей механізм має особливе значення: повторне голосування створює можливість змінити рішення, якщо на людину тиснули під час першого голосування.

Естонська система також дає змогу перевірити, чи був голос переданий до системи приймання голосів. Проте це не означає, що виборець отримує загальнодоступний документ, яким можна довести іншій людині свій вибір.

Що показує міжнародний досвід?

Різні країни розв’язують однакові завдання по-різному. США роблять ставку на децентралізовану організацію виборів, паперові бюлетені та перевірки. Німеччина поєднує голосування на дільницях із поштовим. Австралія застосовує обов’язкову участь. Естонія використовує інтернет-голосування з електронною ідентифікацією, шифруванням і можливістю переголосувати.

Жодна система не усуває всі ризики автоматично. Але міжнародний досвід дозволяє сформувати власну модель, пристосовану до українських умов.

2. Хто має право голосу і який віковий ценз застосовують країни?

У більшості демократичних країн право голосу пов’язане насамперед із громадянством, віком та іншими встановленими законом вимогами. У деяких країнах існують винятки для окремих виборів або категорій виборців.

Вікові вимоги

У США загальний мінімальний вік для участі у федеральних виборах — 18 років. У Німеччині на федеральних виборах до Бундестагу також голосують із 18 років.

Австрія є прикладом країни, яка знизила виборчий вік до 16 років для національних та інших передбачених законом виборів.

В Україні стаття 70 Конституції встановлює право голосу на виборах і референдумах із 18 років. Виняток передбачений для громадян, яких суд визнав недієздатними.

Чи варто обмежити право голосу віком від 20 до 65 років?

У межах цієї авторської концепції пропонується обговорити інший віковий ценз: право голосу з 20 до 65 років включно.

Це саме пропозиція автора, а не чинна норма українського законодавства.

Аргумент на користь такого підходу полягає в прагненні пов’язати участь у виборах із періодом активної трудової діяльності та особистою економічною відповідальністю.

Однак така пропозиція має істотні наслідки. Вона позбавила б права голосу частину громадян молодше 20 років і старше 65 років незалежно від їхніх здібностей, досвіду, податків чи участі в суспільному житті. Крім того, частина людей віком 20–65 років також не працює або не отримує офіційної зарплати.

Тому обмеження потребує відкритого суспільного обговорення, юридичного аналізу та оцінки відповідності принципам рівності й загального виборчого права.

Чи повинні голосувати лише ті, хто працює?

У пропонованій моделі право голосу надається громадянам, які на момент виборів здійснюють офіційну оплачувану діяльність і отримують офіційну заробітну плату.

Ідея полягає в тому, щоб пов’язати виборче право з активною участю в економічному житті держави.

Але закон має чітко визначити, як трактувати різні ситуації: роботу за трудовим договором, сумісництво, підприємницьку діяльність, тимчасову непрацездатність, затримку зарплати, декретну відпустку та інші обставини.

Окреме питання — чи справедливо позбавляти права голосу людину, яка працювала багато років, але тимчасово втратила роботу. Так само потрібно врахувати, що громадяни можуть сплачувати податки через споживання товарів і послуг, навіть якщо не отримують зарплати.

Отже, трудовий критерій є суттєвою зміною традиційного розуміння виборчого права, а не просто технічним способом перевірки виборців.

3. Як технічно організувати онлайн-вибори в Україні?

Україна має цифрові державні послуги, електронну ідентифікацію та досвід електронного документообігу. Це створює основу для дослідження можливості електронного голосування.

Проте не можна просто додати до Дії кнопку «Проголосувати» й вважати проблему вирішеною. Потрібна окрема захищена система, незалежна від політичних кандидатів і партій.

Етап 1. Ідентифікація виборця

Виборець входить до системи за допомогою Дії, електронного підпису, банківської ідентифікації або іншого дозволеного засобу.

Система перевіряє, чи має людина право голосу на відповідних виборах. У межах запропонованої реформи додатково перевірялися б вікові вимоги та факт отримання офіційної зарплати на встановлену дату.

Перевірка права голосу не повинна створювати запис, доступний політичним партіям, про те, за кого проголосувала людина.

Етап 2. Подання анонімного бюлетеня

Після підтвердження права голосу виборець переходить до окремого модуля голосування.

Бюлетень шифрується до передавання. Система має бути побудована так, щоб дані про особу не зберігалися разом із її вибором у формі, яка дозволяє безпосередньо встановити відповідність між ними.

Це важливо навіть у тому випадку, коли виборець сам не боїться відкритого голосування. У державній системі потрібно захищати також тих, хто може зазнавати тиску від роботодавців, родичів, організованих груп або посадових осіб.

Етап 3. Сім днів для голосування

У запропонованій моделі голосування триває сім календарних днів. Це дає змогу проголосувати людям, які працюють позмінно, перебувають за кордоном або мають обмежений доступ до виборчої дільниці.

Після завершення строку система закриває приймання голосів і починає процедури остаточної перевірки та підрахунку.

Етап 4. Можливість переголосувати

Виборець може змінювати свій вибір протягом усього семиденного періоду. Враховується лише останній дійсний голос.

Цей принцип уже застосовується в Естонії.

Для України він міг би стати додатковим засобом протидії тиску. Якщо людина проголосувала під примусом, вона отримує можливість змінити рішення пізніше.

Однак повторне голосування саме по собі не усуває всіх ризиків. Наприклад, примус може тривати до завершення голосування, а доступ до облікового запису можуть викрасти. Тому необхідні додаткові механізми захисту та можливість повідомляти про порушення.

Етап 5. Перевірка власного голосу

Виборець повинен мати можливість перевірити, що система прийняла його голос.

Тут важливо розрізняти два поняття:

• підтвердження того, що голос прийнятий і не втрачений;

• доказ того, за кого саме проголосувала людина.

Перше необхідне для довіри до системи. Друге може стати інструментом торгівлі голосами: покупець вимагатиме від виборця доказ виконання домовленості.

Тому технічна система має забезпечувати перевірюваність, але не створювати простого й надійного способу довести третій особі свій вибір.

Етап 6. Незалежний аудит

Результати повинні перевіряти не лише працівники установи, яка проводить вибори.

Потрібні незалежні аудитори, спостерігачі, публічні протоколи, перевірка програмного забезпечення, криптографічні докази правильності підрахунку та процедури реагування на інциденти.

Національні академії наук, інженерії та медицини США у звіті Securing the Vote наголошували, що інтернет-передавання вже позначених бюлетенів створює серйозні ризики, які наявні технології не можуть повністю усунути. Криптографічна перевірка може допомогти виявляти деякі порушення, але не вирішує всіх проблем безпеки.

Отже, до впровадження загальнонаціонального онлайн-голосування необхідно провести незалежні дослідження, випробування та пілотні проекти. Технологічна зручність не повинна підміняти доказову перевірку безпеки.

4. Проект виборчої реформи України та зміни до Конституції

Нижче викладено авторську пропозицію для громадського обговорення. Це не готовий законопроект і не опис чинного законодавства.

Пропозиція 1. Віковий ценз

Запропонувати право голосу для громадян віком від 20 до 65 років включно.

Такий підхід потребуватиме конституційних змін. Його наслідки для рівності громадян і загального виборчого права мають бути окремо досліджені.

Пропозиція 2. Офіційна оплачувана діяльність

Право голосу надається громадянам, які на момент виборів офіційно працюють і отримують заробітну плату.

Для реалізації цього принципу необхідно встановити чіткі критерії та процедуру перевірки. Вона має враховувати різні види трудових відносин і передбачати оскарження помилкової відмови у праві голосу.

Пропозиція 3. Обов’язкове голосування

Участь у виборах пропонується зробити обов’язковою.

За неучасть без поважної причини може передбачатися штраф. Закон має визначити поважні причини, порядок повідомлення громадянина, можливість оскарження та захист від необґрунтованого покарання.

Прихильники такого підходу можуть розглядати його як спосіб підвищити участь громадян у політичному житті. Водночас сам обов’язок голосувати не гарантує, що людина буде добре поінформована або зробить усвідомлений вибір.

Пропозиція 4. Сім днів електронного голосування

Передбачити можливість голосування через інтернет протягом семи календарних днів.

Виборці, які перебувають за кордоном, зможуть брати участь дистанційно, без необхідності приїжджати в Україну.

Водночас система повинна мати альтернативний порядок голосування на випадок технічних збоїв, кібератак або відсутності надійного доступу до інтернету.

Пропозиція 5. Повторне голосування

Дозволити виборцю голосувати повторно до завершення встановленого строку. Враховувати лише останній дійсний голос.

Для запобігання маніпуляціям система має надійно визначати повторні подання, не створюючи відкритого реєстру політичних уподобань громадян.

Пропозиція 6. Перевірка результатів

Кожен виборець повинен мати можливість перевірити прийняття свого голосу. Незалежні аудитори та уповноважені спостерігачі повинні мати змогу перевірити правильність підрахунку.

Суд має розглядати докази порушень у межах конкретної справи. Однак судовий контроль не повинен означати безконтрольне розкриття вибору всіх громадян: необхідно зберігати таємницю голосування й мінімізувати персональні дані.

Пропозиція 7. Зміни до Конституції

Чинна стаття 70 Конституції України встановлює право голосу з 18 років. Стаття 71 гарантує вільні вибори на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Тому запропоновані вікові й трудові обмеження потребували б змін до Конституції, а також узгодження виборчого законодавства з новими положеннями.

Водночас стаття 157 Конституції забороняє внесення змін до Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану. Вона також встановлює інші обмеження щодо конституційних поправок. Отже, запропоновану реформу потрібно розглядати як концепцію для правового опрацювання, а не як зміну, яку можна негайно запровадити.

5. Вибори під час війни: чи можна провести їх законно та легітимно?

Перш ніж обговорювати нову систему виборів в Україні, необхідно відповісти на фундаментальне запитання: чи можна проводити повноцінні загальнонаціональні вибори, коли частина території держави окупована Росією, мільйони громадян перебувають за кордоном, а в країні триває війна?

На мою думку, проведення загальнонаціональних виборів за таких обставин створює серйозні проблеми з повнотою народного волевиявлення, рівністю виборчих прав і довірою до результатів.

5.1. Територіальна цілісність і загальне виборче право

Стаття 2 Конституції України закріплює принцип територіальної цілісності держави. Стаття 71 встановлює, що вибори мають бути вільними й відбуватися на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Однак через російську окупацію українська держава не може організувати голосування на тимчасово окупованих територіях на тих самих умовах, що й на підконтрольній території. Там неможливо гарантувати повноцінну роботу українських виборчих органів і вільне волевиявлення громадян без окупаційного тиску.

Водночас громадяни, які виїхали з окупованих територій або перебувають за кордоном, не повинні автоматично втрачати право голосу.

Тому постає питання: чи можна вважати вибори повністю репрезентативними, якщо частина громадян не має безпечної та рівної можливості взяти в них участь?

На мою думку, це питання потрібно розв’язати до проведення повоєнних виборів. При цьому сама неможливість відкрити виборчі дільниці на окупованій території ще не означає автоматичної юридичної недійсності всіх виборів: необхідно враховувати Конституцію, виборче законодавство та конкретні обставини.

5.2. Чому не можна змінювати Конституцію під час воєнного стану?

Стаття 157 Конституції України прямо встановлює:

«Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».

Це означає, що запропоновану в цьому дописі виборчу реформу, яка передбачає зміну вікового цензу, трудових критеріїв права голосу та інших конституційних положень, не можна запровадити шляхом зміни Конституції під час дії воєнного стану.

Крім того, Конституція забороняє зміни, які передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України.

Отже, конституційна виборча реформа повинна бути підготовлена завчасно, але її ухвалення має відбуватися з дотриманням конституційних обмежень.

5.3. Чи потрібно змінювати державні кордони?

Я не пропоную змінювати кордони України для проведення виборів. Окупація території не означає, що ця територія перестає бути частиною України.

Стаття 73 Конституції встановлює, що питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Стаття 157 додатково забороняє конституційні зміни, спрямовані на порушення територіальної цілісності держави.

Тому необхідно розрізняти два питання: відновлення контролю України над її міжнародно визнаною територією та організацію виборів за умов, коли частина цієї території тимчасово окупована.

Зміна кордонів не повинна розглядатися як технічний спосіб розв’язання проблеми виборів.

5.4. Послідовність дій: від припинення війни до повноцінних виборів

Моя пропозиція полягає в такій послідовності:

1. Припинення російської агресії та виведення російських військ. Необхідно створити умови, за яких Україна зможе здійснювати державну владу на своїй міжнародно визнаній території.

2. Завершення воєнного стану відповідно до Конституції та законодавства. Це відкриє можливість розпочати процедури, які заборонені під час його дії.

3. Підготовка конституційної та виборчої реформи. Слід визначити правила голосування, порядок участі громадян за кордоном, механізми перевірки результатів і захисту від фальсифікацій.

4. Дотримання процедури внесення змін до Конституції. Залежно від того, які саме положення пропонується змінити, необхідно виконати вимоги статей 154–159 Конституції.

5. Підготовка та проведення виборів. Виборча система має забезпечувати реальну можливість участі громадян, вільне волевиявлення, безпеку виборців і незалежний контроль підрахунку голосів.

Ця послідовність є моєю політико-правовою пропозицією. Вона не означає, що всі конституційні зміни обов’язково повинні передувати виборам: чинне законодавство та Конституція визначають окремі правила і строки проведення виборів після припинення воєнного стану.

Я вважаю, що повноцінні загальнонаціональні вибори повинні спиратися на вільне волевиявлення громадян, реальну можливість участі та довіру до результатів.

Водночас юридичну легітимність виборів не можна визначати лише політичною оцінкою. Вона залежить від дотримання Конституції, законодавства та встановлених процедур.

Тому моє бачення полягає в тому, щоб спочатку створити безпечні умови для вільного народного волевиявлення, а потім провести необхідні правові зміни й організувати вибори за прозорими правилами.

Україні потрібні не просто вибори за календарем, а вибори, результати яких громадяни можуть вважати достовірним відображенням своєї волі.

Висновок. Якими мають бути вибори майбутнього?

Виборча реформа повинна відповідати на кілька ключових запитань: хто має право голосу, як забезпечити доступність виборів, як перевірити підрахунок і як захистити громадян від примусу та маніпуляцій.

Досвід США, Німеччини, Австралії та Естонії показує, що виборчі системи можуть суттєво відрізнятися. Україна може вивчати ці моделі й розробляти власні рішення, але кожне нововведення потребує юридичної та технічної перевірки.

Запропонована тут концепція передбачає вікові межі 20–65 років, офіційну зарплату як критерій участі, обов’язкове голосування, семиденний період онлайн-голосування, можливість переголосувати та незалежний аудит результатів.

Ці пропозиції мають бути предметом відкритого суспільного обговорення. Особливо важливо зважити наслідки обмеження виборчих прав, ризики електронної системи й способи гарантування таємниці голосування.

Питання до читачів: чи варто Україні розпочати розроблення власної моделі електронних виборів і які гарантії повинні бути обов’язковими, щоб громадяни довіряли її результатам?