Подорож у часі

 

Подорож у часі: чи можна мандрувати в майбутнє?

Коли чуємо «подорож у часі», уявляємо машину часу з фантастичних фільмів. Але я вважаю, що в майбутнє ми мандруємо

постійно, і навіть частіше, ніж здається.

Щоночі ми трохи «телепортуємось»

Людина засинає ввечері, а розплющує очі вже вранці. Кілька годин зникають, ніби їх і не було. Те саме відбувається під наркозом: лікар каже «рахуйте до десяти», і наступне, що ви відчуваєте, це палата й годинник, який показує, що минуло кілька годин. Для свідомості це справжній стрибок у майбутнє. Для світу навколо час ішов як завжди, але сама людина цього не відчула.

Звісно, це «мандрівка» лише для відчуттів, адже тіло в цей час старіє, як і всі. Та якщо для нас час існує лише тоді, коли ми його усвідомлюємо, то стрибок справжній.

Мандрівка більша: літаргічний сон

Літаргія це стан, схожий на дуже глибокий сон: людина майже не рухається, дихання й пульс ледь помітні. У минулому її часто плутали зі смертю, і люди боялися бути похованими живими. Заради цього навіть будували могили з дзвіночками, за які можна було смикнути.

Якщо спитати, який літаргічний сон найдовший, чесна відповідь така: надійно задокументованих випадків майже немає, а більшість історій це легенди й газетні повідомлення. Найвідоміша історія розповідає про росіянку Надію Лебедіну, яка нібито проспала близько двадцяти років (1954–1974). Вона побутує в пресі, але медичного підтвердження з сучасними стандартами в неї немає, тож до неї варто ставитися обережно. Є й реальна рідкісна хвороба, яку називають «синдромом Спляча красуня» (синдром Клейне-Левіна). Люди з нею можуть спати по 20 годин на добу тижнями, але потім прокидаються й повертаються до звичайного життя.

Ще більша мандрівка: людина без свідомості

Тут уже є справжні задокументовані історії.

• Елейн Еспозіто (США) у 1941 році, у шість років, після операції з видалення апендициту впала в стан, який описували як кому, і не прийшла до тями до своєї смерті 1978 року. Вона провела в такому стані понад 37 років, і це вважають рекордом, записаним у Книзі рекордів Гіннеса. Щоправда, сучасні лікарі припускають, що частину цього часу вона могла бути не в комі, а у стані мінімальної свідомості.
• Мунира Абдулла з Об'єднаних Арабських Еміратів. У 1991 році вона отримала тяжку травму голови, коли шкільний автобус врізався в машину, а їй було 32 роки. Вона здивувала лікарів, прийшовши до тями у 2018 році після 27 років, а перше слово, яке вона вимовила, було ім'я сина. Німецький лікар, який її лікував, пояснив, що це був не класичний коматозний стан, а стан мінімальної свідомості, і що «кома на 27 років» це неточне формулювання преси. Вона прокинулась у світі, де змінилося все, зокрема з'явилися мечеті й будівлі, яких при її аварії ще не існувало. 
• Терренс Воллес (США) після аварії 1984 року майже 19 років перебував у стані мінімальної свідомості і в 2003 році несподівано заговорив. Ян Гжебський, польський залізничник, за повідомленнями преси, прокинувся в 2007 році після 19 років у такому стані й побачив зовсім іншу країну: ринкову економіку, нові ціни, мобільні телефони.

Тут варто зазначити, що лікарі розрізняють кому (людина не реагує і не відкриває очей), вегетативний стан і стан мінімальної свідомості. Справжня кома зазвичай триває від кількох днів до кількох тижнів. Далі пацієнт або виходить із неї, або переходить в інший стан. Тому «кома на 30 років» у новинах майже завжди означає тривалу несвідомість у широкому розумінні.

Найбільша мандрівка: заморозка

Далі йде ідея, яка досі лишається експериментом. Людину охолоджують настільки, що зупиняються всі біологічні процеси, і сподіваються, що колись у майбутньому її можна буде «розморозити» й вилікувати. Це називають кріонікою. Перше таке тіло, американського професора Джеймса Бедфорда, заморозили 1967 року, і воно зберігається досі.

Однак є застереження. Заморожують людей лише після офіційної смерті, а не живими. Замість звичайної заморозки використовують вітрифікацію, коли тканини перетворюють на «скло» без кристалів льоду, які руйнують клітини. Це добре працює для ембріонів і яйцеклітин, а в окремих дослідах навіть для нирки кролика. Але повернути до життя цілу людину не вдалося нікому. Тому кріоніка залишається ставкою на майбутні технології.

А справжня подорож у майбутнє?

Фізики кажуть, що вона можлива і сьогодні. Теорія відносності Ейнштейна стверджує, що чим швидше рухається тіло, тим повільніше для нього тече час. Космонавти на МКС уже «потрапляють у майбутнє» на соті частки секунди. Для відчутного ефекту треба летіти зі швидкістю, близькою до світлової, а це поки поза межами наших можливостей.

Висновок

Одні мандрівки в майбутнє зовсім звичайні (сон, наркоз), інші рідкісні й драматичні (тривала несвідомість), а третя лише мрія науки (заморозка). Може, одного дня вона стане реальністю. А поки ми всі летимо в майбутнє з однаковою швидкістю: одна секунда за секунду.