Мене звати Агасфер

 

Напівфантастичний допис

Одного вечора я сидів над старими записами свого блогу. Їх накопичилося за стільки років, що вистачило б на кілька книжок. І раптом подумав:

а що, як усе це мій «слід» і є?

Тієї ночі мені наснився чоловік у довгому запиленому плащі. Він сів навпроти і сказав:

— Мене звати Агасфер. Ти, кажуть, пишеш про вічне життя. Я міг би розповісти тобі, що це таке.

Урок Агасфера

— Усі думають, що вічність це подарунок, — почав він. — Спробуй прожити її сам. Я ховав друзів, потім їхніх дітей, потім їхніх онуків. Зникали міста, мови, країни. Я залишався. Найстрашніше не втома тіла, а самотність. Вічне життя без права піти — це не нагорода, а вирок.

Легенда не дарма дійшла до нас через століття. Вона вчить, що життя має ціну саме тому, що скінченне.

Лабораторії за зачиненими дверима

Уві сні я побачив довгий коридор без вікон. За дверима стояли люди в білому, і ніхто не питав, чи це чесно щодо людей, які колись ставали «матеріалом».

Тут сон закінчується, а дійсність лишається: про секретні лабораторії, що вже навчилися перемагати смерть, достовірно нічого не відомо. Доказів немає. Зате є відкриті проекти, у які мільярдери вкладають величезні гроші, і є сумна історія: у минулому столітті справді існували програми, де «стирали» людям пам'ять і особистість. Нічого доброго з цього не вийшло. Тож мораль у таких дослідах дуже потрібна.

Таблетка, їжа і розумне життя

Агасфер усміхнувся:

— Ви шукаєте чарівну таблетку, а ключі лежать поруч: рух, сон, здорова їжа, друзі, сенс життя. Далі йдуть препарати, що «прибирають» старі клітини, і гени довголіття. У мишей вони додають десятки відсотків життя. У людей поки що ні. Межа близько ста п'ятдесяти років, кажуть учені. Але наука не стоїть на місці.

Голова і мозок

— А як щодо нового тіла? — спитав я. — Пересадити голову молодому?

— Голова стара, — відповів Агасфер. — Тіло помолодшає, а мозок, де живе твоє «Я», ні. А якщо пересадити сам мозок, то він теж не вічний. Доведеться міняти його знову і знову, а після кожної такої заміни ще залишиться питання, чи це ти.

Науковий факт простий: поки що жодна людина не пережила пересадки голови, бо перерізаний спинний мозок не вдається зростити. Мозок частково може відновлюватися, але лише в окремих ділянках і в малих обсягах.

Як вивантажити «Я»

— Є ще один шлях, — сказав він. — Стерти старі спогади й записати нові, а то й увесь характер, у молодого носія.

На цьому місці фантастика обривається. Стерти пам'ять грубо й частково люди вже вміють. Але вивантажити «Я» і завантажити його в інше тіло не вміє ніхто, бо ми навіть не знаємо, як мозок його записує. Це не питання часу, а питання принципу.

Двійник із файлів

Прокинувшись, я відкрив комп'ютер. Тут сон раптом закінчився, а реальність виявилася не менш дивною.

Уже зараз можна зібрати «файл Я»: тексти, голос, фото, відео, звички, улюблені вислови. З цього штучний інтелект здатен створити співрозмовника, який відповідатиме так, як відповів би ти. Люди вже розмовляють із такими «копіями» рідних. Це не вічне життя: копія відтворює, як ти говорив, але не те, що ти відчував. Та це вже щось на кшталт голосу, що лишається.

Замість висновку

Агасфер, звісно, мені наснився. Але мораль його мовчазна й проста.

Безсмертя тіла поки що фантазія. Довше й здоровіше жити можна вже зараз. А безсмертя справ, слів і пам'яті про нас доступне кожному: книга, добрий вчинок, дерево, текст у блозі.

Може, вічність це не коли ми ніколи не помираємо, а коли нас пам'ятають.

А ви як думаєте: чи хотіли б ви жити вічно? Пишіть у коментарях.