Пенсійна реформа

 

Від солідарної ями до системи справедливості

Нещодавня зустріч з представниками Світового банку щодо підготовки Закону про базову соціальну допомогу та майбутньої пенсійної реформи стала нагодою ще раз переконатися:

дискусія нарешті рухається у правильному напрямку. Але чи рухається досить швидко і чи враховує уроки минулого?

Ще у 2018 році я писав про те, що те, що в Україні називають «пенсійною реформою», є по суті лише косметичними змінами — індексацією виплат і пошуком грошей на неї за рахунок збільшення стажу та бюджетних дотацій. Минуло вісім років. Ситуація не лише не покращилась — вона погіршилась під тягарем війни, демографічної кризи та економічного стресу.

Діагноз: солідарна система вже мертва

Солідарна пенсійна система функціонує лише тоді, коли на одного пенсіонера припадає не менше трьох працюючих. Критична межа — двоє. Ще у 2018 році в Україні на одного пенсіонера припадало трохи більше одного працюючого. Сьогодні, з огляду на мільйони вимушених переселенців, загиблих та виїхавших за кордон, це співвідношення ще більш катастрофічне.

Це означає одне: Пенсійний фонд давно перестав бути страховим механізмом і перетворився на канал перекачування бюджетних коштів. Дефіцит ПФ щороку зростає. Гроші, що сплачуються як «пенсійні внески», фактично є прихованим податком, який іде не на особистий рахунок платника, а на поточні виплати нинішнім пенсіонерам.

Треба мати мужність сказати це відкрито: в Україні ніхто не отримує «пенсію» у класичному розумінні слова. Люди отримують допомогу держави по бідності, яку держава фінансує в борг.

Хибне коло підвищення мінімальної зарплати

Одним із найпопулярніших «рішень» є підвищення мінімальної заробітної плати — нібито для збільшення надходжень до Пенсійного фонду. Але це пастка.

Якщо підприємство отримує кошти з бюджету, то підвищення зарплати просто збільшує бюджетний дефіцит. З бюджету виплачується більша зарплата → більше надходить у ПФ → але бюджет сам запозичив ці гроші. Надходження до ПФ зросли «на папері», але реальних грошей більше не стало — з'явився борг перед МВФ або іншим кредитором.

Крім того, штучне підвищення зарплат у бюджетному секторі провокує інфляцію, знецінює виплати пенсіонерам у реальному вимірі та підриває конкурентоспроможність реального сектору економіки.

Три принципи реформи, без яких не обійтись

Під час обговорення зі Світовим банком я наполягав на тому, що реформа має будуватися на трьох взаємопов'язаних принципах:

1. Фінансова прозорість і чесність. Держава повинна відкрито визнати, що нинішні виплати — це не пенсія, а соціальна допомога, розмір якої залежить від реальних можливостей бюджету. Не можна десятиліттями обіцяти людям те, чого фізично не існує. Закон про базову соціальну допомогу — перший крок до цієї чесності.

2. Особистий накопичувальний рахунок. Справжня реформа можлива лише через перехід до накопичувальної системи. Кожен громадянин з початку трудової діяльності повинен мати персональний захищений рахунок, куди відраховується частина заробітку. Ці гроші — власність людини, а не держави. При виході на пенсію — повний доступ. У разі смерті — спадкоємцям. Це і є верховенство права у сфері соціального захисту.

3. Справедлива диференціація. Більше працював — більше отримуєш. Але при цьому ніхто не може отримувати «незароблені» гроші завдяки наближеності до влади чи штучно роздутим окладам. Прив'язка виплати до реального трудового стажу — а не до посади чи зв'язків — є основою соціальної справедливості.

Чому потрібні 20 років перехідного періоду

Будь-яка серйозна пенсійна реформа потребує довгого перехідного горизонту — не менше двадцяти років. Причина проста: ті, хто вийде на пенсію через двадцять років, матимуть час наповнити свій накопичувальний рахунок. Ті, хто вже на пенсії, залишаться під захистом держави — через систему базової соціальної допомоги, яку держава гарантує протягом цього перехідного періоду.

Поспіх у пенсійній реформі — це не реформа, це катастрофа. Різке скасування старої системи без перехідного механізму залишить без засобів існування мільйони людей, які все своє трудове життя чесно сплачували внески.

Роль Світового банку і міжнародних партнерів

Залучення Світового банку до розробки реформи — це позитивний сигнал. Міжнародний досвід накопичувальних систем (Чилі, Польща, країни Балтії) може бути корисним орієнтиром. Але механічне копіювання чужих моделей не спрацює — українська демографічна та економічна ситуація унікальна, особливо в умовах тривалої війни.

Тому на зустрічі я наголосив: реформа має бути комплексною — поєднувати фінансову стійкість системи з принципами верховенства права та соціальної справедливості. Не можна рятувати бюджет за рахунок пенсіонерів. Але й не можна робити популістські обіцянки, не маючи ресурсів для їх виконання.

Висновок: час діяти, але розумно

Пенсійна реформа в Україні — не питання майбутнього. Це питання сьогодення. Солідарна система вже зруйнована демографією та війною. Чим довше ми зволікаємо з переходом до накопичувальної моделі, тим болючішим буде цей перехід.

Закон про базову соціальну допомогу може стати важливим першим кроком — але лише за умови, що він є частиною цілісної двадцятирічної стратегії, а не черговою «латкою» на дірку в бюджеті.

Людям треба дати не обіцянки, а власність — власні пенсійні рахунки, гарантовані державою і захищені законом. Це і є реальна реформа.

---

Читайте також: Пенсійна реформа. Інтерв'ю з майбутнім президентом України (2018)