Війна на виснаження!

 

Економічна війна на виснаження.

де головне питання не «скільки об'єктів знищено», а чи може країна відновлювати систему швидше, ніж противник її виводить з ладу.

Станом на 24 серпня 2026 року це вже не теоретична модель: українські удари по російських НПЗ та енергетичній інфраструктурі вже спричинили дефіцит бензину в Росії, обмеження продажу на АЗС і падіння нафтопереробки. Reuters повідомляє, що в січні–травні близько 700 тис. барелів/добу російських нафтопереробних потужностей були виведені з роботи.

Модель у 5 рівнів.

1. НПЗ — дуже сильний економічний важіль

Тут важливо розділяти нафтовидобуток і нафтопереробку.

Росія може продовжувати добувати нафту, але якщо переробні потужності пошкоджені:

• виникає дефіцит бензину, дизеля, авіапального;
• дорожчає паливо;
• збільшуються транспортні витрати;
• держава змушена імпортувати нафтопродукти;
• доводиться обмежувати експорт;
• падають доходи від експорту нафтопродуктів;
• частину сирої нафти доводиться продавати дешевше або скорочувати видобуток.

І це вже відбувається. У серпні Москва та низка регіонів зіткнулися з обмеженнями продажу бензину; уряд Росії заборонив експорт пального і навіть почав імпорт нафтопродуктів. 

У 2025–2026 Україна різко збільшила кількість успішних ударів по НПЗ (десятки на місяць у пікові періоди). Атаковано більшість із ~34 великих заводів (потужність покриває значну частку загальної). У піках офлайн було ~20–40% потужності (оцінки різняться: ~1/3 у середині червня 2026, спроможність падала до 3,7–4 млн барелів/день — найнижчий за ~20 років). Виробництво бензину/дизеля/реактивного палива падало на 10–15% і більше в окремі місяці.

Ремонт: Первинні установки (атмосферна перегонка) відновлюють відносно швидко (дні–тижні), часто власними силами. Вторинні/третинні (крекінг, гідроочищення, ізомеризація) — складніше: потребують імпортних комплектуючих, обмежених санкціями. Повторні удари по тому ж об’єкту подовжують простої, викликають кумулятивну деградацію обладнання. Росія використовує надлишкові потужності, перерозподіляє навантаження, але витрати на ремонт і кредити нафтовикам зросли (десятки млрд доларів). Деякі заводи (наприклад, московський) залишаються обмеженими на місяці.

Можливості ремонту: Російські НПЗ будувалися за участю західних компаній (UOP, Honeywell, ABB). Серцем сучасного НПЗ є колонки ректифікації, установки каталітичного крекінгу та гідрокрекінгу.

•  Через санкції швидкий ремонт унікального обладнання неможливий. РФ змушена виготовляти спрощені деталі, купувати схематичні аналоги через Китай чи Індію або просто консервувати пошкоджені секції. Ремонт затягується з кількох місяців до 1–1.5 років.

Дефіцити палива в десятках регіонів, обмеження продажу (20–100 л), черги, зростання цін. Заборони/обмеження експорту бензину, реактивного палива, іноді дизелю. Зниження маржі, додаткові витрати на ремонт і логістику, тиск на бюджет. Сирий експорт частково компенсує, але загальні надходження від викопного палива нижчі за очікувані при поточних цінах. Не «знищення» галузі — система гнучка, але накопичує витрати і відволікає ресурси від армії/цивільного сектору.

Але є важлива особливість ремонту.

НПЗ — не проста будівля, яку можна відновити за кілька тижнів. Особливо критичними є великі технологічні установки, компресори, насоси, системи управління, трансформатори, теплообмінники тощо. Частину обладнання можна замінити швидко, частину — лише через місяці.

Тому тут виникає ефект накопичення пошкоджень:

один НПЗ пошкодили → відремонтували → другий пошкодили → перший ще не повністю відновлений → третій...

Саме цей режим набагато небезпечніший для економіки, ніж одноразове знищення великої кількості об'єктів.

НПЗ: руйнування, ремонт, економіка

Українські удари по нафтопереробних заводах РФ у 2026 році значно посилились — Україна вдвічі збільшила удари дронами по російських НПЗ у 2026 році, вплинувши на 16 заводів, що призвело до значного скорочення видобутку і експорту нафти в Росії та тисне на її бюджет. За оцінкою одного з експертів, удари могли призвести до втрати до 30% прибутків російської нафтогалузі. 

За рік збитки суттєві: сумарні збитки російської галузі від серпня 2025 року сягнули 13,5 млрд доларів, а наслідками ударів для Росії стали паливна криза, скорочення видобутку та постійне перенесення термінів ремонтів. Bloomberg зафіксував рекордну інтенсивність: у липні великі російські НПЗ та нафтові танкери, морська та трубопровідна інфраструктура зазнали ударів щонайменше 30 разів, зокрема по найбільшому НПЗ у РФ — в Омську.

Наслідки для населення/економіки: Росія переживає найбільш масштабну паливну кризу у своїй історії — водії відчувають кілометрові черги на АЗС, обмеження продажу пального та зростання його вартості, а Кремль обмежує експорт пального і запроваджує ліміти на продаж бензину й дизеля. Ремонт ускладнюється санкціями (брак західного обладнання для каталітичного крекінгу) — тому пошкоджені потужності часто простоюють місяцями, а не тижнями.

2. Склади та логістика

Це ще цікавіше, тому що склад сам по собі не є головним. Головне — логістична мережа.

Є:

виробництво → склад → залізниця/автотранспорт → проміжний склад → фронт/споживач.

Якщо знищувати окремі склади, система адаптується.

А якщо пошкоджується достатня кількість вузлів, виникає:

дефіцит складських площ → збільшення відстаней перевезення → більша потреба в транспорті → затримки → більші запаси в дорозі → зростання вартості логістики.

Це вже мультиплікативний ефект.

І тут є свіже підтвердження: Росія цього місяця була змушена започаткувати державну програму відновлення комерційних складів після серії ударів. Reuters повідомляє щонайменше про два десятки уражених складів Wildberries, а потім були удари і по логістичних центрах Ozon.

Але склади відновлювати легше, ніж НПЗ.

Тому економічний ефект від них слабший, якщо немає системного порушення логістики.

Знищення арсеналів ГРАУ (Головного ракетно-артилерійського управління) змушує вести логістику "з коліс" на більшу відстань, збільшуючи знос залізничного транспорту та витрати дизелю. Удари по цивільних логістичних хабах (склади ритейлерів, хаби маркетплейсів на кшталт Wildberries/Ozon) призводять до дефіциту товарів широкого вжитку, збитків для малого бізнесу та розгону інфляції.

 Склади (нафтобази) і логістика

Крім НПЗ, під атаки регулярно потрапляють нафтобази — вони вразливіші за заводи (менш захищені, легше займаються), але їх легше й дешевше відновити фізично — проблема радше в перерозподілі логістичних потоків, ніж у капітальному ремонті. Ефект: локальний дефіцит пального в регіонах, зростання плеча доставки, підвищення собівартості для армії й цивільного сектору.

3. Енергетика — найнебезпечніший рівень

1. генерацію;
2. магістральні мережі;
3. підстанції;
4. розподільчі мережі;
5. газову інфраструктуру;
6. промислових споживачів.

Енергосистема має дуже цікаву властивість:

вихід з ладу одного елемента може майже не відчуватися, але вихід кількох взаємопов'язаних елементів може створити каскадний ефект.

І ремонт тут неоднаковий.

Завдяки велетенським радянським резервам та власній важкій промисловості РФ легше замінює трансформатори низької та середньої потужності. Проте у разі втрати унікального обладнання (генератори ТЕС, турбіни Siemens/Alstom) ремонт стає тривалим.

Трансформатор середнього класу можна замінити відносно швидко.

Великий силовий трансформатор — значно складніше.

А спеціалізоване обладнання високої напруги може мати довгі строки виробництва.

Тому для енергетики ключовий параметр — не кількість зруйнованих об'єктів, а:

час, протягом якого пошкоджена потужність залишається невідновленою.

Україна  за оцінками аналітиків, зберігає технічну спроможність бити по РФ: експерти Центру Разумкова оцінюють, які саме об'єкти — ТЕС, ГЕС, підстанції, тепломережі, НПЗ — є найбільш вразливими й критичними для українських ракет і дронів, і локальні блекаути в Росії вважаються цілком реалістичними. 

Системний блекаут у промислових регіонах (Урал, Центр) зупиняє металургію, військово-промисловий комплекс (ВПК) та цивільне виробництво. Це зменшує податкові надходження і вимагає гігантських субсидій від держави на відновлення.

Для економіки РФ це системний, а не одноразовий тиск: протягом чотирьох років владі вдавалося значною мірою захищати населення від економічних наслідків війни, але тепер ця "подушка" стоншується. 

4. Газонафтова система — потенційно найсильніший удар по бюджету Росії

це стратегічно важливіше, ніж просто НПЗ.

Росія отримує гроші не просто від бензину. Величезне значення мають:

• видобуток нафти;
• газ;
• трубопроводи;
• нафтові термінали;
• порти;
• насосні станції;
• експортна інфраструктура;
• LNG;
• нафтопереробка.

Знищення газо-нафтового комплексу (Видобуток та експорт)

Можливості ремонту: Це найуразливіша ланка. Якщо зупиняються свердловини у вічній мерзлоті (Західний Сибір), нафта і парафін у них застигають. Повторне розконсервування свердловини вимагає надскладного й дорогого буріння, яке росіяни без західних технологій (Halliburton, Schlumberger) проводити майже не здатні.

Особливо важливі експортні вузли.

Якщо нафту добули, але її неможливо нормально експортувати, вона перестає приносити державі очікуваний валютний потік.

Параліч експортних терміналів (Порт Приморськ, Усть-Луга, Новоросійськ) чи компресорних станцій нафто- та газопроводів вибиває головне джерело валютної виручки Кремля. Це викликає стрімку девальвацію рубля, дефіцит бюджету та колапс системи виконання соціальних зобов'язань.

У першій половині серпня 2026 року експорт російської нафти із західних портів, за даними Reuters, був приблизно на 15% нижчим за план — близько 2,3 млн барелів/добу проти очікуваних 2,7 млн.

Але тут є важливий парадокс.

Удар по російській нафті може одночасно допомагати Росії

Якщо світова ціна на нафту різко підвищується через скорочення пропозиції, Росія може отримувати більше грошей за кожен проданий барель.

Тому оптимальний для противника ефект — не просто: «зменшити російський експорт»

а:

зменшити фізичні можливості Росії продавати нафту, не створивши при цьому такого дефіциту на світовому ринку, який різко підніме ціну.

Це дуже важлива різниця.

Нафтогазові доходи становлять приблизно п'яту частину федеральних доходів Росії; у перші п'ять місяців 2026 року вони були приблизно на 30% нижчими, ніж роком раніше. 

Нафтогазовий комплекс загалом

Тут ключове — морська блокада й падіння видобутку. Міжнародне енергетичне агентство оцінило, що у квітні видобуток сирої нафти в Росії знизився на 460 тисяч барелів на добу порівняно з квітнем 2025 року — приблизно до 8,8 млн барелів на день. Додатково, за оцінкою НБУ, пряма морська блокада призводить до втрат від недоотримання експортної виручки, які у другій половині 2026 року перевищать 2 млрд доларів США, хоча завдяки альтернативним маршрутам ситуація є контрольованішою, ніж під час блокади 2022 року. 

Головний макроефект такого комбінованого тиску (НПЗ + видобуток + енергетика) — не колапс за один сезон, а повільне виснаження бюджетних резервів РФ через ланцюг: менше експортної виручки → менше валюти для імпорту компонентів для ремонту → довші простої → менші податкові надходження від нафтогазового сектору (це історично третина федерального бюджету РФ).

За яких економічних умов війна перестає бути прийнятною для значної частини російського суспільства?

Стадія А — «війна десь далеко»

Росіянин:

• має зарплату;
• має бензин;
• магазини працюють;
• електрика є;
• держава платить пенсії;
• війна особисто його майже не стосується.

Політична стабільність висока.

Стадія B — «війна стала дорогою»

З'являються:

• дорожчий бензин;
• інфляція;
• дефіцит окремих товарів;
• високі кредити;
• падіння реальних доходів;
• нестача робочої сили;
• підвищення податків;
• скорочення цивільних витрат бюджету.

Це вже відбувається частково.

Стадія C — «держава більше не може компенсувати втрати»

Ось це переломний момент.

Наприклад: доходи бюджету ↓ одночасно військові витрати ↑ одночасно вартість імпорту ↑

одночасно доходи від нафти ↓ одночасно витрати на відновлення інфраструктури ↑

Тоді уряд змушений вибирати:

армія чи соціальні витрати?

фронт чи економіка?

субсидувати бензин чи фінансувати військову промисловість?

підтримувати рубль чи витрачати резерви?

 

Коли економічний тиск справді призводить до внутрішньополітичних змін

Тут добре видно розрив між "людям погано живеться" і "режим втрачає владу" — це два різні процеси, і перший рідко автоматично переходить у другий. 

Що показують поточні дані по Росії

Невдоволення справді зростає, і це фіксують незалежні джерела: за опитуванням Левада-Центру наприкінці квітня 2026 року, 20% громадян допускають можливість масових протестів через падіння рівня життя, ще 14% — з політичних причин, і це найвищі показники з липня 2024 року. При цьому 12% опитаних заявили про готовність особисто брати участь у політичних акціях, хоча показники залишаються нижчими за піки 2021 року, пов'язані з поверненням Навального. 

Українська розвідка теж фіксує системний, а не разовий характер проблеми: накопичення економічних проблем і погіршення соціальної ситуації дедалі більше посилюють невдоволення населення, яке Кремль поки що намагається стримувати силовими та адміністративними методами. Причини названо конкретно: зростання військових витрат, дефіцит робочої сили та санкційний тиск.

Важливий нюанс з регіонального моніторингу: протестний потенціал поки що обмежується адаптаційною поведінкою населення — тобто люди пристосовуються (підробітки, натуральний обмін, міграція між регіонами), а не виходять на вулиці. Це ключовий момент політичної науки: економічна біль сама по собі частіше породжує адаптацію, а не повстання.

Чому "просто зробити людям гірше" зазвичай не працює

1. Репресивний апарат поглинає перший удар. Поки силовики отримують зарплату і лояльні, а протести лишаються атомізованими (без єдиних лідерів, мереж, координації), навіть сильне невдоволення розсіюється поодинокими локальними спалахами — саме це зараз і відбувається: Кремль намагається стримувати невдоволення адміністративними й репресивними методами, однак ситуація набуває системного характеру — тобто вже на межі, але ще не за нею.
2. Розкол еліт важливіший за настрій вулиці. Історично (СРСР 1991, Румунія 1989, "арабська весна") режими падають не тоді, коли невдоволені масі, а коли частина апарату (силовики, регіональні елти, олігархат) вирішує, що підтримувати владу стало дорожче, ніж її позбутися. Зараз є непрямі сигнали такого тиску: російський бізнес почав активніше виводити гроші за кордон через схеми з "позиками" іноземним компаніям, а дірка в бюджеті за перші чотири місяці року зросла до 5,9 трильйона рублів. Це радше показник втрати довіри еліт до довгострокової стабільності, ніж вуличний протест. 
3. Публічний дискурс міняється повільно, але помітно. Дослідниця Тетяна Становая зазначає, що найважливіше — це публічний дискурс, коли люди в Москві та інших містах кажуть, що ця політика вб'є російську економіку, що влада некомпетентна й надто зосереджена на війні. Це змінює "стелю толерантності" суспільства — не сьогодні, але поступово знижує поріг, за яким люди готові діяти. 
4. Точка перелому — коли економічна проблема стає особистою й негайною, а не абстрактною статистикою: затримка зарплати, неможливість поховати родича, брак опалення взимку. Саме тому коментатори зазначають, що коли "сиплеться тил", фронт теж не може лишатися стабільним — бо мобілізаційний ресурс (гроші, добровольці, лояльність контрактників) вичерпується паралельно. 

Комбінований тиск (паливна криза + дефіцит бюджету + санкції + втома від війни) працює не як "вимикач", а як повільне підняття планки невдоволення. Ключові індикатори, за якими варто стежити далі: динаміка бюджетного дефіциту, відтік капіталу елітами, розкол усередині силового блоку, і — найголовніше — чи з'явиться в Росії організаційна структура (навіть неформальна), здатна перетворити розрізнене невдоволення на координовану дію. Без цього останнього елементу навіть дуже болюча економічна криза, як показує досвід самої Росії у 2022–2026 роках, може тягнутися роками без зміни влади.

Публічні дані показують зростання невдоволення і втоми від війни, але не масових протестів:

• Опитування (Gallup, Levada, IKAR тощо): рекордна частка (близько 60%) вважає, що економіка погіршується; більшість хоче закінчення війни «хоча б завтра» (до 81% у деяких вимірах); війна знову в топі турбот; схвалення Путіна знизилося з піків, але залишається високим за стандартами авторитаризму. Паливні черги, дрони над містами і інфляція підвищують побутовий тиск.
• Реальність: сильний репресивний апарат, пропаганда (звинувачують «Захід»), відсутність організованої опозиції, страх, економічна залежність від держави. Історично економічні труднощі в Росії рідко перетворювалися на масове повстання без розколу еліт. Очікування «народного вибуху від ударів» аналітики вважають завищеними.

Ефективніший тиск (з точки зору стратегії виснаження) — продовження системних ударів по військово-економічній базі (НПЗ, логістика, ВПК), санкції, підтримка України, інформаційна робота.

Що треба знищувати в РФ для спровокування соціально-політичного вибуху?

Історія свідчить, що росіяни рідко повстають "проти війни" чи через абстрактне поняття "демократії". Соціальні бунти в Росії виникають тоді, коли ламається побут, доступ до виживання і відчуття особистої безпеки.

Для підриву лояльності населення до влади критичними є наступні напрямки:

1. Фінансово-банківська інфраструктура (Кібер- та фізичний вплив):

   • Параліч центрів обробки даних (ЦОД) "СберБанк", ВТБ, платіжної системи "Мир".

   • Ефект: Неможливість зняти готівку, розрахуватися в магазинах чи отримати зарплату/виплати "учасникам СВО" створює миттєвий панічний хаос у мегаполісах.

2. Залізнична інфраструктура (Логістичні вузли та підстанції):

   • Знищення тягових підстанцій, систем автоматики (СЦБ) та ремонту локомотивів.

   • Ефект: Залізниця — "кровоносна система" РФ. Зупинка вантажних перевезень призведе до голоду на полицях крамниць у віддалених регіонах та зупинки постачання вугілля/газу на ТЕЦ узимку.

3. Комунальна інфраструктура великих міст у зимовий період:

   • Удари по підстанціях, які живлять великі насосні станції, котельні та водоканали в регіонах.

   • Ефект: Розморожування тепломереж у мільйонниках взимку (як це частково сталося в Підмосков'ї взимку 2023–2024 років) викликає лють населення до місцевої та центральної влади через загрозу елементарному виживанню.

4. Мобільний зв'язок та Інтернет-вузли:

   • Знищення ключових магістральних вузлів зв'язку та ЦОД.

   • Ефект: Інформаційний вакуум, руйнування цифрового контролю силовиків за громадянами, зупинка сервісів доставки та електронної комерції.

5. Цивільна авіаційна інфраструктура (Паливні комплекси аеропортів):

   • Ефект: Повний колапс авіасполучення в країні, яка простягається на 11 часових поясів. Це ізолює регіони від центру й створює відчуття глухого кута.

Психологічний чинник: Повстання виникають не тоді, коли росіянам "шкода українців", а коли держава перестає виконувати базові функції: давати світло, воду, можливість купити їжу, зняти гроші та забезпечити тепло вдома.