Тариф на воду для Світловодська

 

Тариф на воду для Світловодська: чи можна вирватись зі спільного «котла»?

ОКВП «Дніпро-Кіровоград» подало на затвердження новий тариф на централізоване водопостачання — 109,14 грн за кубометр замість нинішніх 45,97 грн. Рішення ще має

ухвалити обласна рада, тож остаточної крапки поки немає. Але сама пропозиція знову підняла старе питання, яке в Світловодську обговорюють роками: чому місто, що стоїть безпосередньо на Кременчуцькому водосховищі і на території якого розташована сама станція очистки, платить за воду стільки ж, скільки Кропивницький — обласний центр за сотню кілометрів від Дніпра?

Відповідь на це питання не проста «підвищили — знизьте», а лежить у самій конструкції тарифоутворення. І саме тому варіантів вирішення реально два, і вони принципово різні за складністю, вартістю та строками.

Чому подорожчання — не примха монополіста, а наслідок економічної реальності

Перш ніж сперечатися про схему розподілу тарифу, варто чесно визнати: саме подорожчання води — процес, якого практично неможливо уникнути, і причина не в жадібності конкретного підприємства. Це видно з того, що влітку 2026 року одночасно про підвищення тарифів на воду оголосили 15–20 міст по всій країні — Одеса, Запоріжжя, Кременчук, Полтава, Вінниця, Тернопіль, Хмельницький, Чернівці, Ужгород, Бердичів. Це не збіг і не змова обласних водоканалів — це загальнонаціональна корекція після років штучного стримування цін.

Електроенергія. Насосні станції й очисні споруди працюють цілодобово, і електрика — головна стаття витрат будь-якого водоканалу. У Полтававодоканалі чинний тариф враховує ціну електроенергії на рівні 5,33 грн/кВт·год, тоді як фактична середня ціна в січні–квітні 2026 року становила вже 13,98 грн/кВт·год — тобто зростання у 2,6 раза лише за кілька місяців. У Вінницяоблводоканалі електроенергія подорожчала майже у 5 разів із 2022 року, а тарифи на її передачу й розподіл — приблизно втричі.

Паливо й реагенти. Дизельне пальне для аварійних бригад подорожчало з 30,19 грн/л наприкінці 2021 року до 87,50 грн/л зараз, бензин А-95 — з 29,03 до 72,96 грн/л. Хімічні реагенти для очистки води подорожчали до 200% через зміну логістичних маршрутів і курсові коливання, а труби й запірна арматура — у 2–4 рази.

Зарплати. Це не тільки загальне здорожчання життя. Галузева угода між Мінрозвитку, об'єднанням роботодавців ЖКГ і профспілкою напряму встановлює обов'язкове підвищення мінімальної погодинної тарифної ставки в галузі — і водоканали зобов'язані її виконувати, а не просто "хочуть підняти зарплати". У Вінниці це дало +29,9% витрат на оплату праці. При цьому в Полтаві чинний тариф і досі закладає середню зарплату працівника на рівні лише 13 358 грн на місяць — набагато нижче за середню зарплату в промисловості, а це означає ризик відтоку кваліфікованих кадрів, якщо тариф не наздожене реальність. Додатково з 1 січня 2026 року державну мінімальну зарплату підняли з 8 000 до 8 647 грн, а в парламенті вже зареєстровано законопроєкт про подальше підвищення — до 11 183 грн із липня і 12 160 грн із жовтня 2026 року. Кожне таке рішення автоматично тягне за собою і перерахунок пенсій (мінімальна пенсія прив'язана до прожиткового мінімуму), і зростання витрат будь-якого підприємства, яке платить людям зарплату.

Податки й обов'язкові платежі. Це вже не питання ринкової кон'юнктури, а прямі рішення держави: екологічний податок для водоканалів зріс у 8 разів, а рентна плата за спеціальне водокористування — на 40%. Ці витрати підприємство закладає в тариф не з власної ініціативи, а тому що так наказує закон.

Політика заморожування тарифів вичерпала себе. Влітку 2022 року держава запровадила мораторій на підвищення комунальних тарифів, щоб захистити людей у перші місяці повномасштабної війни. Але штучно занижений тариф протягом кількох років призвів до накопичення боргів водоканалів за електроенергію — підприємства фізично не могли покривати реальну собівартість. За оновленим меморандумом з МВФ, до літа 2026 року уряд мав підготувати "дорожню карту" переходу до ринкового ціноутворення в комунальній сфері, і саме Закон №4777-IX від 10.02.2026, який передав повноваження щодо тарифів на воду від НКРЕКП до органів місцевого самоврядування, — це перший практичний крок цього переходу.

Все це означає одну важливу річ для дискусії, яку ми ведемо в цій статті: питання "чи варто взагалі підвищувати тариф" — уже, по суті, не дискусійне. Об'єктивні витрати справді зросли в рази, і будь-який водоканал у країні, включно з ОКВП «Дніпро-Кіровоград», працює в цих самих умовах. Тому справжня боротьба для Світловодська — не за те, щоб тариф не піднімали взагалі, а за те, як саме розподілити це неминуче підвищення: чи платити нарівні з Кропивницьким за спільним котлом, чи домогтися, щоб зростання витрат рахувалося окремо для кожного населеного пункту, з урахуванням його реальної, а не усередненої по системі, собівартості. Саме до цього питання й повертають нас два варіанти нижче.

Звідки береться єдина ціна для п'яти міст

Тарифи на централізоване водопостачання в Україні встановлюються не для окремого населеного пункту, а для ліцензіата — суб'єкта господарювання, що має ліцензію на цей вид діяльності. Формула проста: сукупні економічно обґрунтовані витрати підприємства діляться на сукупний обсяг послуг, який воно планує надати. Розрахунок ведеться на рівні всієї юридичної особи.

ОКВП «Дніпро-Кіровоград» — один ліцензіат на весь свій майновий комплекс: Світловодськ, Олександрія, Знам'янка, Кропивницький і Смоліне об'єднані в одну систему з єдиним трубопроводом і єдиним балансом витрат. Тому методика за замовчуванням видає одну ціну на всіх — це не примха монополіста, а математичний наслідок того, що всі п'ять міст обслуговує одна юрособа.

При цьому важливо: сама станція очистки, що бере воду з водосховища і постачає її по всій системі, фізично розташована саме в Світловодську, а не десь між містами. Логіка «ми виробляємо воду тут, а платимо як усі» має під собою реальну географічну підставу.

Варіант 1. Повне відокремлення: свій водоканал

Найрадикальніший шлях — щоб Світловодська міська громада отримала мережі й станцію очистки у власну комунальну власність і створила власне комунальне підприємство з окремим тарифом, який рахується вже не від витрат усієї системи на п'ять міст, а лише від витрат самого Світловодська.

Тут одразу дві перешкоди.

Юридична. Станція і мережі — власність не міста, а обласної комунальної власності (звідси й назва — «обласне комунальне виробниче підприємство»). Щоб щось передати громаді, потрібне окреме рішення обласної ради за процедурою закону про передачу об'єктів права державної та комунальної власності. Це предмет тривалих переговорів, а не автоматичне право міста. Ускладнення додає й те, що та сама станція в Світловодську постачає воду ще й у чотири інші населені пункти — забрати її собі означає залишити сусідів без джерела води, і на це обласна рада без гарантій альтернативного постачання навряд чи піде.

Фінансова. Якщо переговори про передачу існуючого об'єкта провалюються і доводиться будувати нову станцію з нуля, орієнтовний розрахунок для потужності, розрахованої на сьогоднішні й перспективні потреби міста (з урахуванням реальних, а не завищених нормативів водоспоживання), виходить у діапазон приблизно 1,6–1,8 млрд грн капітальних витрат — тільки на станцію очистки, водозабір, насосні станції, резервуари і часткове розширення мереж, без каналізаційних очисних споруд.

Плюс цього варіанту — він єдиний, що системно й остаточно розв'язує саму проблему крос-субсидування: тариф громади більше ніколи не залежатиме від витрат Кропивницького чи Олександрії. Мінус — роки юридичної боротьби плюс необхідність або виграти майновий спір, або знайти мільярд-два гривень на дублювання вже існуючої інфраструктури.

Варіант 2. Зональна диференціація тарифу всередині ОКВП

Другий шлях набагато скромніший за амбіцією, але значно реалістичніший у найближчій перспективі: не відокремлюватися, а вимагати, щоб підприємство рахувало тариф на воду й водовідведення не спільним котлом на всі п'ять міст, а окремо по підрозділах (ВКГ).

Це не гіпотетична вимога з повітря. Саме це підприємство вже застосовує зональну диференціацію — але не до основного тарифу на воду, а до суміжних послуг: вартість вивезення рідких нечистот і абонплата вже рахуються окремо для Кропивницького ВКГ і окремо для Знам'янського, Світловодського та Смолінського ВКГ. Тобто структурно компанія веде облік витрат по підрозділах, і механізм диференціації в неї в принципі є і працює — його просто не поширили на головний тариф.

Юридично цей шлях не вимагає ані зміни власності, ані нового будівництва — лише зміни методики розрахунку в рамках чинного порядку формування тарифів. Ще один фактор на користь цього варіанту: з лютого 2026 року повноваження щодо встановлення тарифів для ОКВП «Дніпро-Кіровоград» перейшли від НКРЕКП до обласної ради — тобто рішення тепер ухвалює орган, до якого міська громада має прямий політичний доступ через депутатів і публічні звернення, а не віддалений національний регулятор.

Мінус варіанту — він не усуває залежність від єдиного оператора і не гарантує автоматичного зниження ціни: диференційований тариф по Світловодському ВКГ може виявитися і нижчим, і не набагато нижчим за нинішній спільний — усе залежить від того, як фактично розподіляються витрати між підрозділами, а ці дані ще належить отримати.

Порівняння двох варіантів

Критерій	Варіант 1: Повне відокремлення	Варіант 2: Зональна диференціація тарифу
Юридична складність	Висока — потрібне рішення обласної ради про передачу майна, довгі переговори	Помірна — зміна методики розрахунку в межах чинної процедури
Потреба у фінансуванні	≈1,6–1,8 млрд грн, якщо не вдасться отримати існуючу станцію	Не потребує капітальних витрат від громади
Орієнтовний строк	Роки (майновий спір + будівництво або тривалі переговори)	Місяці (адміністративна процедура, наступний тарифний цикл)
Ефект на ціну	Найбільший — тариф рахується лише від витрат громади	Помірний і залежить від фактичного розподілу витрат по ВКГ
Ризики	Втрата ефекту масштабу, фінансова вразливість малого водоканалу (приклад — перебої в смт Власівка через борги 2025 року)	Опір підприємства/обласної ради поширювати вже наявний механізм диференціації на головний тариф
Політична реалістичність	Низька в короткостроковій перспективі	Вища — рішення тепер ухвалює обласна рада, до якої є прямий доступ

А що з якістю води?

Варто розрізняти дві різні проблеми, які легко сплутати: ціну і якість. Питання якості можна і варто вирішувати незалежно від того, який із двох тарифних варіантів переможе. Зараз в Україні відкрито профільне міжнародне фінансування саме на модернізацію водної інфраструктури — окрема кредитна лінія Європейського інвестиційного банку на €200 млн («Ukraine Water Recovery»), нова грантова угода на €25 млн, підписана на конференції з відновлення України в червні 2026 року, і програма відновлення України, що вже фінансує проєкти громад у сфері водопостачання. Подати заявку на модернізацію станції в Світловодську можна вже зараз як проєкт ОКВП чи обласної ради — це не залежить від того, чи буде наступного року в міста власний водоканал, чи диференційований тариф у складі теперішнього.

Висновок

Повне відокремлення — правильна стратегічна мета, яка раз і назавжди розв'язує проблему крос-субсидування чужих витрат, але це шлях на роки і, можливо, на мільярд-два гривень, якщо не вдасться домовитися про передачу вже існуючої станції. Зональна диференціація тарифу — набагато скромніший, але реалістичний крок, який можна вимагати вже в найближчому тарифному циклі, спираючись на те, що сам оператор уже застосовує такий підхід до інших послуг. Найрозумніша тактика — не обирати між ними, а вести обидва треки паралельно: вимагати диференціації тарифу як негайного заходу, і одночасно ставити перед обласною радою питання про передачу майна як стратегічну мету на майбутнє, не чекаючи, поки один варіант вичерпає себе, щоб почати інший.