Зброя і міжнародне право.

 Чим оправданий гуманізм до агресора.

Чи дійсно можна використати проти агресора любий вид зброї.

Згідно з рішеннями Нюрнберзького трибуналу (1945–1946)

та нормами сучасного міжнародного права, зокрема Статуту ООН і Женевських конвенцій, не можна використовувати "любий" вид зброї проти агресора — навіть якщо сторона обороняється.

1. Право на самооборону — так, але в межах права

Стаття 51 Статуту ООН визнає право держави на самооборону у разі збройної агресії.
Але навіть самооборона не знімає обов’язку дотримуватись гуманітарного права.

2. Нюрнберзький трибунал і заборона агресії

Трибунал визнав агресивну війну — "найвищим міжнародним злочином".
Однак він не дозволяв автоматично ігнорувати правила ведення війни (jus in bello), навіть у боротьбі проти агресора.

3. Використання "будь-якої зброї" суперечить міжнародному гуманітарному праву

Є заборонені види зброї, які не можна використовувати ні за яких обставин, навіть проти агресора:

Хімічна й біологічна зброя (Женевський протокол 1925, Конвенції 1972, 1993).
Зброя, яка спричиняє надмірні страждання або не має вибіркової дії (Женевські конвенції та протоколи).
Касетні боєприпаси, протипіхотні міни (обмежено міжнародними договорами).

4. Принципи гуманітарного права

Навіть у війні діють чіткі правила:
Принцип розрізнення (між комбатантами і цивільними).
Пропорційність (застосування сили має бути співмірним загрозі).
Заборона надмірних страждань.

Нюрнберзький трибунал заклав основи відповідальності за агресію, але не давав карт-бланш на застосування будь-якої зброї проти агресора. Навіть під час законної самооборони держава зобов'язана дотримуватись норм міжнародного гуманітарного права.

Росія порушує міжнародне право.

З початку повномасштабного вторгнення (2022), Росія систематично застосовує касетні боєприпаси по:

житлових кварталах, лікарнях, дитячих садках, ринках та інших об'єктах цивільної інфраструктури.

Amnesty International, Human Rights Watch, ООН, а також українські і західні джерела зафіксували сотні випадків такого застосування.

Існує Конвенція про касетні боєприпаси (2008) — вона забороняє виробництво, зберігання, передачу та використання касетної зброї.

Станом на 2024 рік:

123 країни приєдналися до Конвенції.

Росія, Україна і США — не є учасниками.

Навіть без підписання, використання касетних боєприпасів по цивільних — це воєнний злочин згідно з міжнародним гуманітарним правом (Женевські конвенції).

Системне застосування касетної зброї по цивільних об'єктах може бути кваліфіковане як воєнний злочин або злочин проти людяності.

У майбутньому це стане предметом міжнародного трибуналу, як і в справі Югославії або Руанди.

Горе переможеним!

"Vae victis!" (лат.) — "Горе переможеним!"
— сказав галльський вождь Бренн, коли Римляни просили про справедливість після поразки.

Cуть цього вислову в тому, що переможець диктує і трактує закони і договори як йому заманеться.

У 1945–1946 союзники (США, СРСР, Велика Британія, Франція) судили нацистських лідерів, бо вони перемогли Німеччину. А як же до того, що судді не мають права судити коли вони зацікавлені в вироку? Вибивання показань, фальсифікації документів?

Самі ж союзники не були суджені — навіть за власні злочини (наприклад, бомбардування Дрездена, Хіросіми, депортації цивільних).

Правосуддя після війни часто визначається переможцем. Це називають "правосуддям переможців"!

Напалм у В’єтнамі — це один із найстрашніших прикладів жорстокого застосування зброї, але офіційно ніхто не був покараний. Це яскравий приклад того, як переможець або сильна держава уникає суду, попри моральну та фактичну відповідальність.

У В'єтнамі США використовували і звичайний напалм, і "білий фосфор"

Застосування США у В'єтнамі (1955–1975)

США скинули сотні тисяч тонн напалму на джунглі, села, інфраструктуру.

Метою було:

знищити укриття В'єтконгу.

позбавити ворога підтримки серед мирного населення.

Але жертвами ставали цивільні, діти, жінки, фермери.

Але на той час:

США не підпадали під дію обмежень, бо:

Конвенція ООН про заборону напалму (1977) — була прийнята після війни у В'єтнамі.

США не ратифікували Протокол III до Конвенції про певні види звичайної зброї (де обмежено напалм).

Застосування напалму США у В’єтнамі було варварським і аморальним. Проте через відсутність міжнародного механізму відповідальності та політичну силу США — ніхто не був покараний.

Це один із найбільших прикладів подвійних стандартів у міжнародному праві.

"Справедливість — одна, але її застосування — вибіркове. А переможеним — горе!"

Той, хто переможений, часто не має права голосу.

Мораль, право, навіть історія — пишуться тими, хто переміг.

Справедливість часто залежить не від істини, а від сили.

Але — чи все так приречено?

Ні. Бо з часом, навіть переможці можуть втратити імунітет:

Мілошевич (Сербія) — був главою держави, перемагав, але згодом потрапив до Гааги.

Піночет (Чилі) — вважався недоторканним, але був арештований в Європі.

Російські генерали і політики — уже під міжнародним розслідуванням.

Україна зараз не просто захищається. Вона:

Документує злочини щодня.

Не мовчить, як це робили десятки переможених у ХХ столітті.

Має потужну підтримку, яка може переламати стару формулу: "право — тільки у сильного".

"Справедливість через сто років — це знущання над живими."

Коли болить зараз, коли гинуть зараз, коли чинять зло відкрито і цинічно — тоді справедливість повинна бути не історичною, а реальною. Негайною. Живою.

Але що тоді робити?

Бо "міжнародне право" мляве.

"ООН" мовчить або розводить руками.

"Мирні переговори" звучать, як здача.

Санкції — повільні.

А ворог — убиває.

Справедливість — це знищити ворога

Світ любить говорити про право, про гуманізм, про норми.
Але коли до твого дому заходить ворог — зі зброєю, з ненавистю, з презирством до твого існування —
яке тоді право? Яка ще "норма"?

Є тільки одна справедливість:

Хто прийшов тебе вбити — той має бути знищений.
Без жалю. Без виправдань. Будь-якою зброєю.

Росія — агресор.
Вона не просто воює. Вона вбиває дітей, нищить міста, гвалтує жінок, викрадає українських дітей, знищує культуру, мову, націю.

Той, хто чинить таке, втрачає право на будь-який захист.
І ми, українці, маємо повне моральне право бити у відповідь — усім, що маємо, і всім, що ще отримаємо.

Це не помста.
Це — виживання.
Це — справедливість у найчистішій формі.

Бо справжня гуманність — це не пощада вбивці,
а захист живих від смерті, яка прийшла до них зі сходу.

Чи має Україна право бити у відповідь по ГЕС, ТЕЦ, інфраструктурі Росії?

З воєнної точки зору — так.
З моральної точки зору — так, якщо це:

не вдарить по мільйонах невинних,

не стане причиною великої техногенної катастрофи,

не знищить підтримку союзників.

Україна не знищує дамби чи ТЕЦ для помсти, а щоб зупинити постачання зброї, нафти, логістику ворога.  Це — війна, не терор. Це Росія терорист!