Translate

суботу, 6 січня 2018 р.

Василь Ковтун- лірика.

Василь Ковтун- сучасний український поет, який ділиться своєю чудовою поезією через Фейсбук і не заграє з владою, а висміює її в своїх віршах  через що й не показують його на телебаченні. Біль душі і свої почуття, він вкладає в вірші.

Знайомтесь з добіркою ліричних творів:




 Василь Ковтун - український поет і волонтер, який брав участь в подіях 2013-2014рр., неодноразово виступав зі сцени Майдану, де декламував власні патріотичні вірші. З початку війни неодноразово в складі волонтерських творчих груп і колективів виїздить на фронт для підтримки українських воїнів.


ЗОРЯ

Під стіл захована сокира,
Святе народжено дитя,
Різдво і мир, молитва щира,
Смачні вечеря і кутя.

Церковні дзвони, зо́рі в небі,
Веселий гомін дітвори,
Гріховний люд в одній потребі,
В однім і думи, й прапори.

Так повелось у Божім світі,
Таку вже склав народ ціну,
Щоб, як зоря зійде в зеніті,
Ніхто б не думав про війну.

Покірна тиша, чисті думи,
Тепло від полум’я свічі,
Затихли у задумі сурми,
Завмерли в спокої мечі.

Та є у тім і інший поклик,
Палає променем надій,
Зорею в небі Сина оклик,
Що кличе гноблених до дій.

Коли Він звав царів до миру,
Вдихав у рабство дух свобод,
У слові тім Він ніс сокиру,
Щоб пробудити свій народ.

Не покорився Сам могилі,
Священну віру не продав…
То може досить спати силі,
Для чого ж мученик страждав?

То може вдарити як треба,
Щоб аж здригнулася земля?
Бо кличе інша вже потреба,
Бо світить з неба немовля.

        08.01.2013р.


У тому є щось символічне,

Той незбагненний світом рух,

Коли на свято новорічне 

Нам небо шле Героя дух.


У світлу мить Ново́го року,

Коли ще спить у снах душа,

Нащадок славного пророку,

З пророчим словом поспіша.


Несамовито-гордий погляд,

З хрестом провини на плечах,

Несе братам ідей світогляд

В живих нескорених очах.


А в них бурлить з глибин зірниці 

Священний і надійний стрій,

Ковтком надій, як із криниці,

Вбиває спрагу вольних мрій.


А в них горить вогнем свободи

Святої волі смолоскип,

І п’ють брати ту насолоду,

І вже багнетів чути скрип.


Так кличе він, безсмертний воїн,

Незламний ворогом борець, 

До боротьби, до славних воєн

Мільйони зранених сердець.


І в тому є щось символічне,

Коли з ув’язнених задух,

У мирне свято новорічне

На бій нас кличе волі дух.

Василь Ковтун. 01.01.2013р.



Я згадую в пітьмі ночей,
Як з нами дещо відбулося,
Як святість падала з плечей,
Як розпліталося волосся.

Як вигинав струною стан,
Як вигравали ніжно пальці,
Як шепотіли щось вуста,
Як ми хиталися на шальці.

Як промовляла грішна ніч,
Як тріпотіли тихо груди,
Як ми стрічались віч-на-віч,
Як розливалися повсюди.

Я згадую в пітьмі ночей
Вогонь свічі у відголоску,
Тепло твоїх святих очей
І запах плавленого воску.

А я б за те усе віддав,
Бо вже ніколи не заснути,
Взамін моїх думок і справ,
Щоб наше дещо повернути.

Василь Ковтун. 29.12.2017р.


Священне право на життя
І вільний вітер в скроні,
Братерського плеча тертя,
Потиснути долоні.

Священне право на життя
І почесті урочі,
Об’єднане серцебиття,
Від щастя мокрі очі.

Священне право на життя,
Вчорашнє вже не сутнє –
Нескорене братів злиття
І кроки у майбутнє.

Священне право на життя
І зі́гнуті в коліні
Лише на Боже каяття
І в клятві Україні.

Василь Ковтун. 28.12.2017р.


Всього лиш на-всього вітання,
А скільки в ньому добрих слів –
Від радості на мить світання
До теплоти, що плавить гнів.

Всього лиш на-всього вітання,
А й в ніжності буває щем –
Від хвиль вчорашнього прощання
До суті прощі і проще́нь.

Найкращі ліки в час страждання,
Рука спасенна в вир пожеж,
Всього лиш на-всього вітання –
І знову ти живеш! Живеш!

Всього лиш на-всього вітання –
Між «так» і «ні» незрима грань,
Прекрасна музика звертання,
Акорд з мелодії вітань.

Василь Ковтун. 26.12.2017р.


Пам’ятаєш, рано-вранці нам співали солов’ї
І в тій їхній забаганці шепотіли щось гаї,
Ти була така щаслива і всміхалась недарма,
Та пішла за часом злива, а за нею і зима.

Хвиля хвиленьку накрила і нудьга нутро шкребе,
Де ж ти, де ж ти, моя мила – зачекався ж я тебе,
Б’є розлук журба щосили, закохався ж на біду,
Де ж ти, де ж ти, моя мила – ой, без тебе пропаду.

Ти росила босі ніжки, ми прощались на межі,
А тепер холодні сніжки душу ріжуть, як ножі,
Сніг лягає на обличчя, та повернеться весна,
Знову пісня в гай покличе солов’їна голосна.

І розго́рнуться вітрила, і нудьгою відшкребе,
Ти пове́рнеш, моя мила – зачекався ж я тебе,
І радітиму щосили, і молитиму біду,
Де ж ти, де ж ти, моя мила – ой, без тебе пропаду.

Василь Ковтун. 25.12.2017р.



Все відбулось, неначе в казці,
Таке стрічається між нас,
Чи то в гріху, чи то у ласці
Зустрілись молодість і час.

Вони були, як на долоні,
Всього лиш жінка й чоловік –
Холодним снігом його скроні,
Вогнем гарячим її вік.

Любов давала їм наснагу,
Під стук сердець летіли дні,
Вона купала в ньому спрагу,
А він горів в її вогні.

І освятило їх водою,
Бо чий тут гріх, чия вина,
Що закохалась молодою,
Що запалала сивина.

Він цілував її долоні,
Вона кохала його вік,
Вогнем горіли сиві скроні –
Всього лиш жінка й чоловік.

Василь Ковтун. 24.12.2017р.




Вона засинала з чужинцем у ліжку,
Щоночі пірнала в тужливий оман,
Читала брехливу господарю книжку
І нею ж писала правдивий роман.

Від хижих цілунків ховалась на стелі,
Покірно платила жіночий свій борг
І, в про́клятій небом земній каруселі,
За волі хвилину вчиняла з ним торг.

Гірким був для неї той солод омани,
З душею в кайданах і рваним крилом
Її огортали холодні тумани
І серце, як камінь, лиш тліло теплом.

Сама продавалась, себе продавала,
Згинала коліна полоном нічним,
А в час, коли щастя зозуля кувала,
Вона була справжньою тільки з одним.

Василь Ковтун. 23.12.2017р.



Навівають замети сніги,
Я гуляю все тими ж стежками
У полонах мольби і нудьги,
Де тепер лише пам'ять між нами.

Я весь час повертаюсь туди,
Де з тобою ми гралися в сніжки,
Де твої залишились сліди,
Де ходили твої ніжні ніжки.

Тільки тим лиш тепер і живу,
Тільки в тому лиш сили черпаю,
Що на снігом прикриту траву
Я в сліди твої тихо ступаю.

Я й не знаю, коли ж то мине,
Та слідами ми тими сповиті,
Їх тепло зігріває мене,
Я до них пригортаюсь щомиті.

Тільки що ж, як розтане зима
І слідів за снігами не стане?...
Добре знаю – ти при́йдеш сама
І проложиш тоді їх вустами.

Василь Ковтун. 22.12.2017р.



Привітався один до поета –
Якби стало таке між зірок,
Щоб збули́сь твої дивні сонети,
Люди кажуть – ти, наче, пророк.

Напророч мені, друже-поете,
Щоб позаздрив на те білий світ –
В позолоті шикарну карету,
Зорі в ноги з небесних орбіт.

Повні скрині і срібла, і злата,
Закорковані бо́чки з вином,
Королівські вітальні палати
І ставочок із тихим млином.

В океані свій острів і яхту,
В ній вітрила з усіх кольорів,
За прислугу – вгодовану шляхту
І на власних полях трударів.

У дружину – не менше красуню,
Ніжні сукні в мільйони монет,
Та й тебе поселив би я в клуню,
Ну що скажеш, мій друже поет?...

……………………………………
Побажань тих наслухавшись вволю,
Тихо мовив поет у одвіт –
Я пророчу тобі, друже, волю
І любові до старості літ.

Василь Ковтун. 21.12.2017р.



Не зривай, не пали мости –
Ми існуєм в їх павутинні,
Заклинаю лишень – прости,
І безвинні бувають винні.

За сльозу твою і за сміх,
За свічу, що ніяк не згасне,
За той спільний солодкий гріх,
За відлуння гірке негласне.

За тривожні в розлуках сни,
За прочинені настіж двері,
За гарячий подих весни,
За холодні сніги у сквері.

За пекельні в серцях вогні,
За шалені в душах потопи,
Ти пробач ще й за те мені,
Що у тернах між нами тропи.

Я просив би іще й іще,
За що знаю, за що й не знаю –
Ти прости мені за твій щем
І за те, що до щему кохаю.

Василь Ковтун. 21.12.2017р.



Давай сядемо біля каміна –
Нам його розпалив сам Бог,
На молитву зігнемо коліна
І помолимось разом, удвох.

В унісон шепотітимуть дрова,
В небеса вилітатиме дим,
Духом чистого щирого слова
Ми поєднані будем одним.

Щиросердно попросим любові,
На столі завше буде хай хліб,
Хай лунають пісні колискові
І хай в гості приходить сусід.

Ще попросимо мирного неба,
Кольорових і лагідних снів,...
А найбільше, бо всім того треба,
Ми відмолимо в смерті синів…

Давай сядемо біля каміна
І, зігріті священним вогнем,
Не піднявши з молитви коліна,
Обійнявшись, так і заснем.

Василь Ковтун. 20.12.2017р.



Почорніло над світом небо,
Обірвалась туга́ струна,
Оці десять хвилин без тебе,
Як безодня мого вікна.

Промовляю сама до себе –
Чи я є, чи мене нема,
Оці десять хвилин без тебе,
А довкола лише пітьма.

Як в повітрі, в тобі потреба,
У розлуки немає дна,
Оці десять хвилин без тебе
І я в тому, як ніч, одна.

Оці десять хвилин без тебе,
Догризає холодна мла,
Що ще більше за тебе треба –
Тільки подих твого тепла.

Василь Ковтун. 20.12.2017р


Забарилась в дорозі зима,
Щось не радує душу снігом,
Виглядати його дарма,
Якось так він – усе набігом.

Приголубить, як сон, на мить,
Полоскоче цілунком ноги
І, розплавлений, відлетить,
Наче все з ним не слава Богу.

Чи то збився чомусь з доріг,
Чи потрапив в чиюсь оману,
Чи то просто забрів у гріх,
Чи то тішить свою кохану?

Хай би як там – та й те мине
У природному тому хао́сі,
Але думка усе ж промайне –
Закохався, мабуть, у осінь.

Василь Ковтун. 16.12.2017р.




Всі думки мої тільки про тебе,
Десь летять у безмежжя орбіт,
Закохатися ж так було треба,
Щоб тобою закрити весь світ.

Вже немає ні дня, ані ночі,
Зупинився у Всесвіті час,
Що тобі мої думи жіночі,
Що тобі мій натомлений глас?

Ти далеко, не чуєш, не бачиш,
Як то се́рденько б’ється моє,
Прокляла́ б ту любов, та одначе,
Щось у ній, але, все-таки, є.

І одну вже лиш думку плекаю,
Як спасіння вона промайне –
Я надіюсь, та ні – я те знаю,
Що і ти також любиш мене.

Василь Ковтун. 15.12.2017р.


Накувала мені днів
Ти ж, моя зозуле,
Час потопів і вогнів
У моє минуле.

У пророчий передзвін
Я вслухаюсь нині,
Заливає співом він
Мою душу й скрині.

Що віщуєш мені знов
У моє майбутнє?..
Ой, накуй мені любов –
Бо то саме сутнє.

Василь Ковтун. 14.12.2017р.



Ой краю, мій краю,
Доле, моя доле,
Я в тобі згораю,
Неосяжним болем.

Рву життєву ниву,
Сплетену лозою,
На дорогу сиву
Падаю сльозою.

Захлинаюсь в росах,
Скошена стеблина,
Звалена в покосах
Пісня соколина.

Затихаю в мріях
Вирвана смерека,
Змучений в надіях,
Одинак-лелека.

На краплину мочі,
Кинутий у горі,
Витираю очі
І молюсь на зорі.

Кличу святість неба
Ту́гою й журбою:
Чи ж то бути треба
Мореним тобою?

Ой краю, мій краю,
Доле, моя доле,
Я в тобі згораю,
Неосяжним болем.

Ляже попіл в зграю
З вітром за порогом…
Чи ти дійсно, краю,
Позабутий Богом?...

В.Ковтун



Я проживу тобою вік
І в кожній віковій хвилині
Себе віддам, як чоловік,
Тобі одній, тобі єдиній!

Я пронесу крізь вир турбот,
Супроти неспокійній днині
Свою найкращу із чеснот
Тобі одній, тобі єдиній!

Схилившись до чола чолом,
Служитиму, як господині,
Своєю суттю і нутром
Тобі одній, тобі єдиній!

Без застережень і умов
Відміряю всю по краплині
І переллю до жил любов
Тобі одній, тобі єдиній!

А стане так, що десь у даль
Піду я в небо по стежині –
Залишу навіть і печаль
Тобі одній, тобі єдиній...

Василь Ковтун. 14.12.2017р



На святкові гірлянди
Ліг безжалісно сніг
І червоні троянди
Впали тихо до ніг,

А у нашому сквері 
Замітало сліди,
Ти вказала на двері
І сказала - іди.

Стали мокрими очі,
Увірвався терпець,
Сподівання дівочі
Доплітали вінець,

Болем різало груди,
Ти була, як завжди
Лиш стривожені губи,
Шепотіли - зажди.

А нам є що згадати –
Це всього лише тест,
А нам є що кохати –
Рано ставити хрест,

А нам є що любити –
Хай палають вогні,
А ми маємо жити –
Я в тобі, ти в мені.

Відморозять морози,
Відмете заметіль,
І осушаться сльози,
І загоїться біль,

Ти забудеш образи
І з холодного сну
Ми прокинемось разом
В нашу теплу весну.

Василь Ковтун. 10.12.2017р.



За ніч випав холодний сніг,
На порозі скував крижину,
Серед тисяч простих доріг
Найдорожчу замів стежину.

Наче ворог кольнув ножем,
Як мисливець розкидав сіті
І тепер лиш одним міражем
Ми поєднані в цьому світі.

В шибці іній навів ескіз,
Я по ньому іду на битву,
За потоком нудьги і сліз
Ти у небо читаєш молитву.

Не журися, моя любов,
Хай душа у журбі не плаче,
До твоїх в небеса молитов
Є ще серце моє гаряче.

Я зумію прокласти слід
І розлук розірву облогу,
Своїм серцем розплавлю лід –
Та дійду до твого порогу.

Василь Ковтун. 07.12.2017р.




З тобою буду п’яна й без вина,
Тобі горітимуть свічею мої очі,
Я ніжно питиму тебе всю ніч до дна,
Допоки зову спраги буде мочі.

З тобою буду грішна і свята,
Бо бути іншою вже не зумію, схоже,
Мої палатимуть, як полум’я, вуста
І полихатиме залите мною ложе.

З тобою буду вільна і сліпа,
Уже не знатиму ні сорому, ні втоми,
Тебе ковтатиму і жадна, і скупа
І захлинатимусь вогнем жаги у тому.

З тобою буду справжня – як я є,
В азарті пристрасті зірву оков облуду,
Ти лиш скажи мені, що все моє – моє,
Ти лиш дозволь мені – і я такою буду!

Василь Ковтун. 06.12.2017р.


В моїй душі гуляли ве́сни
І наливалось листя крон,
Сплітали ноти перевесла,
Виводив пісню камертон,

Лунала музика любові,
Все розцвітало навкруги
І в ті палітри колискові
Тебе навіяли сніги.

О, мій незваний білий янгол,
Ти завітав до мого сну
І закружляв гарячим танго
Мою засніжену весну,

О, мій незваний білий янгол,
Ти обіймав мене крильми
І гріло так гаряче танго
Теплом холодної зими.

Манили в обрій каруселі,
Лягав на листя тихий сніг,
М’які мелодії пастелі
Стелились інеєм до ніг,

Були одні ми в цілім світі
І зупинились в часі сни,
У тім блаженнім білім цвіті
Вже не хотілось і весни.

Василь Ковтун. 05.12.2017р




В душу в’їлась безжальна тривога,
Чаша спокою переповнена вщерть,
Що там нині в планах у Бога –
Мить народження чи знову смерть?

Що там в небі замислив Всевишній
Для своїх нерозумних дітей,
Щастя й радість в оселі затишній,
Чи кайдани і сморід клітей?

Чи дороги до мрій в горизонти,
Чи стерня у вогні і кро́ві,
Чи кохання, розстріляні фронтом,
Чи солодкі єднання в траві?

Не діждатись до часу одвіту,
Відчай ріже німий циферблат,
Від напруги в словах заповіту
Лише нервом породжений мат.

Догризає до сказу тривога,
Б’ють копита майбутніх подій,
Що завгодно прийму я від Бога –
Дай лиш, Господи, силу надій.

              01.08.2015р.



А рано-вранці – у траву,
Та босі ноги в теплі роси,
Ти тишу мляву вітрову
Туманом ще у сонні коси.

Та промінь сонця – до щоки,
Та хмари – поцілунком в губи,
Та в ледь помітний змах руки
З полону ночі думи лугом.

Та поглядом – за небокрай,
Та дужим тілом – в прірву спеки,
Та каменем – у водограй,
Та галасом – у спів лелеки.

Та словом тихим – в каяття,
Та ділом добрим – від порога,
Та впертим кроком в вир життя,
Щоб аж пилюкою дорога.

Та мріями – у світ натхнень,
Та не зомліти в блуканині,
Та жити, як останній день,
Усім Отим,
і Тут,
і Нині!


10.07.2015р.



Матусі.


Уже й в само́го посивіли скроні,
Уже і сам натомлений життям,
Та як же хочеться припасти у долоні
Твоїм дорослим, але все ж таки дитям.

Та сивину втопити в мозолисті руки,
Та мов би чарами надихатись теплом,
Та з думою важкою в час розпуки
Ті мозолі́ розгладити чолом.

Та слухати, як тихо шепчуть губи,
Щонайріднішої, найближчої з жінок,
Тієї, що довіку приголубить,
Якими б до́лями ти не ходив в тано́к.

Та у обіймах тих, тісніше якомога,
Як немовля, тулитись до грудей,
Та покаяннями усе молити Бога
За довгий вік найкращій із людей.

Та і заснути в тім, немов щеня в долонях,
Напившись ніжності, як з лону молока,
І ледве чути, як по сивих скронях,
Матусі лагідно свята тремтить рука.

                  28.05.2015р.



Вишиванка.


Тиха темна ніченька,
Місяць у віконце,
Свічечка на покуті
Гріє волоконце.

Під навалом мороку,
Мов стара бабуся,
Над сукном білесеньким
Згорбилась матуся.

Ниточка за голочкою,
За клубочком спиця,
Чом же, моя матінко,
Та тобі не спиться?

Небо тепле ковдрою
Стелиться низенько,
Задрімай, голубонько,
Відпочинь же, ненько.

Вже  і руки стомлені,
Вже й не бачать очі,
Що ж ти, моє серденько,
Губиш свої ночі.

Вузликам і хрестикам
Вже й не має ліку,
Не вкорочуй, ластівко,
У тій втомі віку.
………………………...
Як же я, мій соколе,
Можу спочивати,
Коли ж треба доленьку
Тобі вишивати?

Тут он поле з маками,
В ньому наречена,
Хліб в комірці мелений
Та й вода свячена.

У садочку вулики,
Повна хата сміху,
Та дітей, як равликів,
Старості на втіху.

Та ще кінь зі збруєю,
Та між вітру волю,
Та усе з молитвою,
Та на Божу долю.

Все, мій сину-голубе,
Маю в долю вшити
Щоб тобі у ви́шивці
Було краще жити.

Тож пробач, кровиночко,
Не засну до ранку -
Вимолю у ніченьки
Долю-вишиванку.

Ну а там, як во́диться,
Як в клубочку спиця,
Коли все злАгодиться,
То тоді й поспиться

         
           21.05.2015р.


А мирный город тихо спал.


А мирный город тихо спал,
Не слышал грохот канонады,
И в нём кого-то кто-то ждал -
Только б живым. Пусть без награды.

Погрузла в томный мрак весна,
Поблекла лампа абажура,
Лишьу открытого окна
Мерцала яркая фигура.

Тянулась вечность в чёрной мгле,
Казалось уж не быть рассвету,
Луна, повисшая в петле,
Свой взор роняла к силуэту.

А у окна, что чуть дыша,
Ночные разорвав одежды,
Горела пламенем душа,
Вонзая в небо луч надежды.

И в том была её война,
Её уставших вздохов битва -
На вечный зов обречена
Пылала пламенем молитва.

Летели искры в небеса,
Что безрассудно так уснули,
И резала их полоса
Мольбой трассирующей пули.

В огне, пленённая пальбой,
Молитву зарядив в-десятых,
Сама распятая судьбой
Просила за других распятых.

И тот дрожащий жизни миг
С груди пылающей жар-птицы,
Врывался в небо, словно крик
И вой растерзанной волчицы.
…………………………………
А мирный город тихо спал,
Не слышал грохот канонады,
Лишь пепел в темноте шептал
И всё молил, молил пощады.                  

        15.05.2015р.



Суть філософії проста –
Вона в душі моїй і тілі,
Господь подав мені хреста
І тим хрестом я йду до цілі.

Щезає в темінь горизонт,
За ним я поспішати мушу,
Життя моє - одвічний фронт
І кожен крок рятує душу.

А важко йти, а важко йти,
Збивають демони з дороги,
Холоне кров від самоти,
Розбиті в кістку босі ноги.

Десь там чатують вороги,
На вдих і видих запах герцю,
Тріщать і рвуться ланцюги
І б’є невтомно горде серце.

Веде мене прадавній рід
Вперед дорогами святими –
Я маю протоптати слід,
Бо за плечима побратими.

Колись прийду́ть святі часи,
У бур’янах розквітнуть квіти
І слі́дом правди і краси
Мої красиві пі́дуть діти.

Всьому на світі є кінець –
На те всевишня воля неба,
Та поки чую клич сердець,
Моє ударить в ритмі – треба.

Василь Ковтун. 20.12.2016р.




Як пахне тобою кава,
Ми знову сьогодні разом,
І ти – говірка і жвава,
І я – ловлю кожну фразу.

Духмяно пливе повітря,
Хмілію потоками слів,
Ти так за цей час розквітла
І я так бентежно сп’янів.

Тремтять у напрузі руки,
Чаклує нас кавовий дим,
Цей світ у ковтку сполуки
Здається таким чудним.

Чари гарячого трунку
Розділим, як завше, на двох
Краплинами поцілунку
Під тихе блаженне – Ох…

Василь Ковтун. 04.01.2018р.



Ти лише попроси
На усі голоси,
Коли пекло довкіл неозоре,
Боже правий, спаси,
Тільки краплю роси –
Я тобі розіллю море.

Коли спалено дні,
Коли холод в стерні,
Коли попіл тепла на долоньці,
Ти скажи лиш мені,
Що погасли вогні –
Я тобі запалю сонце.

Коли поле цвіте,
Коли снігом мете,
Коли рвуться надії вітрила,
Коли небо пусте,
А зневіра росте –
Я тобі розгорну крила.

Коли вітер в лице,
Коли в душу свинцем,
Коли гострим ножем тобі в спину,
Дай лиш знати слівцем –
Розпинають живцем –
Я тебе захищу від загину.

Я прийду, лиш поклич,
На твій зранений клич,
Ти відчуєш мій подих повсюди,
Крізь прокляття сторіч
Освічу твою ніч
І у серці твоєму я буду.

Василь Ковтун. 04.01.2018р.



Вогнем по голому тілу –
Зігріти треба когось,
Можливо, і не хотіла,
Та тіло таки обпеклось.

Тепер кровоточать рани,
У них то - яка вина,
Відкрились, мабуть, зарано,
До чого тут врешті вона?..

Всього лиш душі частину,
Та й скільки її стекло?
Ніхто ще з добра не гинув –
Всього лиш безвинне тепло.

Загоїться біль вітрами,
Немає ж у тому зла,
Тільки залишаться шрами,
І в’їсться у тіло зола.

Василь Ковтун. 03.01.2018р




Небо тихо навіє сніжинку,
Стіл накриє святкова свіча,
Ми запалим в гірляндах ялинку
І зустрінем майбутнє,.. хоча…

Нас триматиме міцно минуле,
Скільки пройдено в ньому доріг,
Все було і, як мить, промайнуло,
Хто що встиг, ну, а хто не зберіг.

Що надміру, чого бракувало –
Все розділить невидима грань,
Наливатимуть співом бокали,
Виграватиме пінно шампань.

І знайдЕться між нашого брата,
Хто всього наковтався сповна,
Хто без тосту печально і свято
Повну чарку осушить до дна.

Хто, наливши повторно по вінця,
На поталу непроханих лих,
Будьмо! - скаже, Бо ми - українці,
І добавить - За них, за живих!

А потому всміхнеться вітально,
Наче Бог, що з небес прилетів –
Все, панове, в нас буде нормально,
Ви лиш вірте у наших братів.

Василь Ковтун 30.12.2017р.



Я згадую в пітьмі ночей,
Як з нами дещо відбулося,
Як святість падала з плечей,
Як розпліталося волосся.

Як вигинав струною стан,
Як вигравали ніжно пальці,
Як шепотіли щось вуста,
Як ми хиталися на шальці.

Як промовляла грішна ніч,
Як тріпотіли тихо груди,
Як ми стрічались віч-на-віч,
Як розливалися повсюди.

Я згадую в пітьмі ночей
Вогонь свічі у відголоску,
Тепло твоїх святих очей
І запах плавленого воску.

А я б за те усе віддав,
Бо вже ніколи не заснути,
Взамін моїх думок і справ,
Щоб наше дещо повернути.

Василь Ковтун. 29.12.2017р.
















Опубліковано о

1 коментар:

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)